Четвер, 12.12.2024, 07:56
Вітаю Вас Гість | RSS


Трубілко Микола Леонтійович

     Я, Трубілко Микола Леонтійович, народився 1958 р. в Сарненському районі. Закінчив Сарненську середню школу. Дуже любив читати. Потім було технічне училище в м. Львові. Місто Львів залишив найприємніші враження в моєму житті. Хоча це було всього лиш технічне училище – викладачі були дуже інтелігентні із своєрідним львівським шармом і доброю українською мовою. Потім була праця на заводі в м. Харкові. Там зрозумів, що таке велике індустріальне місто, що таке робітничий клас. Далі була служба в лавах радянської армії. Служив в Росії, в тодішній Горьківській області. Після служби оселився в смт. Рокитне. Маю дружину і двох синів. Працюю водієм і вдячний долі, що маю можливість зустрічати багато рідних людей і вивчати географію України без атласу і підручників.

     Писати вірші – це моє хобі. Друкуватись почав з 1998 року в Рокитнівський районній газеті де опубліковано більшість моїх віршів. Ще один «Прогулянка за містом» надрукований в збірнику «Барви рідного краю» виданий рівненською «Азалією» в 2006 році.

     Продовжую писати за покликом душі.


По губяки ми ходілі
По губяки ми ходілі,
В порослє ми заблуділі.
Савка вилєз на хвоїну,
Щоб в Дроздинь знайті стежину.
Злєз, сказав: "Мовчи й не діш,
Будемо варить куліш.”
Я гукав і голосів,
Нішо їсти не хотів,
Вирізають мене в хаті
Мої дєті, жонка й маті,
Савка духу не тєряє
Пєсню нєяку співає:
"Ой летіло три тєтєрочки,
одна вучора, дві тєперочки.”
Пєсню чуть до Переходіч
Де живе мій кум і родіч.
Вон якраз товар пасє
І з біди обох спасє.
Якби лєсу нє покралі,
То дорогу ми б позналі.
На вербовку ми поїдем у тайгу,
Лєсу в нас нема тєпер, агу?

Прогулянка за місто 
В повітрі неповторно пахне діоксинами.
Пластмасові пляшки розкидані до небокраю.
Горить смітник з хімічними якимись речовинами.
Дим кольоровий сонце закриває.

Лоскоче ніздрі аромат каналізації.
Мов сніг, рипить попід ногами бите скло.
Вдихну на повні груди радіації – 
Колись краси такої не було!

Кругом обгортки з-під цукерок, шоколадок
Блищать на сонці – зхачаровують дизайном.
А далі – упаковки з памперсів, прокладок...
Так любо в природі в нас, так файно!

Тече струмок із невідомою науці рідиною,
Всі кольори веселки виграють у нім.
В легені й серце вражений його красою,
Я онімію перед краєвидом цим.

Заслуга наша, тільки ми у цьому винні,
Лиш ми творці цієї диво-вроди!
Краса ця вічна, як обгортки ці нетлінні...
Піду замкнуся в хаті – відпочину від природи.

Гра в імена 
Торгує квітами Лілія з Розою
Світлана світильники продає,
Сніжана торгує морозивом,
У Карпа свіжа риба є.

Полікарп рибу оптом "штовхає”
Соня – постіль та подушки,
Яких лоторей лиш в Надії немає!
Люба любов продає залюбки.

Майка торгує білизною,
Ізабелла – винами червоними.
Тітка Лікера горілкою різною,
Віра хрестиками та іконами.

Орденами чужими Слава торгує,
Роман мудрі книжки продає,
Жора смачненьким чимсь нагодує,
Даринка задарма товар продає.

Казковий ліс 
- Тітко Маріє, скажіть будь-ласка
Ви літом у лісі кожнісінький день.
Чи вам не здається, що ліс наш мов казка,
А пташки лиш Вам співають пісень?
- Коли я щоденно хожу по чорниці,
Я бачу квіток і не чую пташок.
Я бачу штанці і я бачу спідниці,
Що потім куплю для своїх діточок.
Коли вирушаю у ліс до світання,
Не помічаю казкову красу.
Здається, я гроші доньці на навчання,
А не чорниці з лісу несу.
Хоч хворим ногам ревматизм допікає,
Гриби ще збиратиму і журавлину
Допоки всі ягоди сніг не сховає,
Тоді лиш гребінку закину.
Ось тоді заслухаюсь співом хуртовини,
Замилуюсь квітами в хаті на вікні.
І, хіба що ноги трішки відпочинуть –
Руки ж вишиватимуть ліс на полотні.

Казка про джерело 

Там де за полем село.

Край лісу, в затишному місці

Жило-було джерело.

Живою водою наповнене

Прозоре до самого дна,

Цілющою силою сповнене,

Навколо – краса неземна.

Сюди прилітала напиться

Стомившись літать в небесах,

Чарівна, казкова жар-птиця,

А може то інший був птах.

Та вносить життя корективи

(з копійки хтось робить мільйони)

Прийшли сюди люди кмітливі,

Джерельце вдягнули в бетон.

Азбестові труби проклали,

Вчепили відро і ланцюг,

Квіти асфальтом заслали

Стежки поробили навкруг

І вийшла звичайна криниця,

Що осад гіркий залиша,

Кудись відлетіла жар-птиця

Десь зникла джерельна душа.


Моя держава

Не вкладається в голову,

Розбурхує уяву –

Я тепер маю власну державу!

Не власний будинок чи автомашину,

Навіть не поле, ліс чи долину,

А справжню державу. Не іграшкову,

Що має свій прапор, військо і мову.

А власність потрібно оберігати,

Бо все тут моє і про все треба дбати –

Про землю, щоб спадок дісталась від діда

(щоб не розтринькали знов по сусідах),

Про мову, що в націю всіх нас єднає

І котру, на жаль, уже хтось забуває.

А ще слідкувати потрібно, звичайно,

Щоб чиста держава була і охайна.

Та стільки ще треба, що аж лякаюсь.

З завданням таким сам я ніяк не справлюсь.

Тож буду сусідів і друзів прохати

Щоб працею спільною лад всьому дати.

І стане держава багата та сильна,

Найкраща на світі, сучасна і стильна.

І зацвіте вона рясно та пишно,

І жити в ній буде тепло й затишно.

Та, поки будую і поки труджуся,

Я нею тепер, вже сьогодні горджуся.


* * * 

– Тітко Маріє, скажіть будь-ласка,

Ви літом у лісі кожнісінькій день.

Чи Вам не здається, що ліс наш мов казка,

А пташки лиш Вам співають пісень?

 

– Коли я щоденно ходжу по чорниці,

Не бачу квіток і не чую пташок.

Я бачу штанці я бачу спідниці,

Що потім куплю для своїх діточок.

 

Коли вирушаю у ліс до світання,

Не помічаю казкову красу.

Здається я гроші дочці на навчання

А не чорниці з лісу несу.

 

Хоч хворим ногам ревматизм допікає

Гриби ще збиратиму і журавлину

Допоки всі ягоди сніг не сховає,

Тоді лиш гребінку закину.

 

Ось тоді заслухаюсь співом хуртовини

Замилуюсь квітами в хаті на вікні.

І, хіба, що ноги трішки відпочинуть.

– Руки ж вишиватимуть ліс на полотні.


* * *  

Щойно осінь край поліський принесе туман

Почуваю себе наче грибний наркоман.

Не хвилюють всі проблеми хай бере їх біс!

Встаю рано – кошик в руки і скоріше в ліс

Цвіте верес, пахне хвоя справжній тобі рай

Де ще є на білім світі красивіший край?

Крок за кроком, далі й далі забреду у ліс

Заблукаю без надії вибратись колись.

Але просто так не здамся, йтиму до кінця

Втраплю зовсім випадково на грибні місця

Назбираю повен кошик запашних грибів

Про одне лиш пошкодую – мавку не зустрів.


Ранньою весною 

Найеротичнішою порою,

ранньою весною,

коли бешкетливі гормони

порушують цнотливості закони,

коли всі жінки – жадані,

і природа в напруженому стані завмерла,

щоб вибухнути вулканом кохання –

стає нестерпно навіть хвилина чекання…

Тоді падає у спраглу землю насіння,

щоб народилось нове покоління:

квітів і птахів, дерев і людей,

і, мабуть, снігурі принесуть нам дітей

у січні зимою, зачатих весною.

Бо, навіть, коли відлетіли лелеки

на заробітки в країни далекі,

за буйство весни хтось відповідає,

вину на лелек не перекладає.

Вхід на сайт
Пошук
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 577
Корисні посилання









Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0