Близнюк Ганна Іванівна
Ганна Іванівна Близнюк народилась 1954 року у с. Осницьк Рокитнівського р-ну Рівненської обл.. Де проживає і в даний час. У 1969 році закінчила місцеву школу. 1970-1975 роки працювала дояркою в колгоспі і заочно здобула фах зоотехніка в Млинові. Із 1975 року працювала на Томашгородському каменедробильному заводі лаборантом.
Вдова, пенсіонерка. Три одружених сина, четверо онуків.
Писати почала після смерті чоловіка.
Неодноразово публікувалася у газеті «Новини Рокитнівщини», була переможницею у конкурсах.
Член літературно-мистецького об'єднання "РОКИТА".
Автор збірок: "Полісся рідного край", "Свята обитель", «Історичні дороги села Осницьк».
Автор історико-краєзнавчого нарису «Осницьк: село мого життя».
Із збірки «Свята обитель».
Свята обитель
Слава Отцю і Сину і Святому Духу –
Відлунює хор угорі,
Щемно лоскоче за душу
І чути той спів у дворі.
Діждалися свята в Осницьку
За всі покоління й віки,
Поставили церкву велику
Прості, без господ, селюки.
Був батюшка батько їм рідний,
У всьому пораду давав,
Він кожну цеглину покладену в стінах,
Своїми руками тримав.
Навчав прихожан, як на службу ходити,
Відкривати до Бога серця
І ближнього свого любити,
І матір стареньку й отця.
Сам радив, як храм малювати,
О Боже, Ти з ним нам творив чудеса!
На свято Різдва Твого Сина
Золотиї поставив врата.
Вереницею свято різдв'яне
Відлетіло в минулі часи,
А зима навіть снігом пухнастим
Притрусила святкові сліди.
А як гарно колядки злітали
У церковні нові купола,
Аж заслухались ними приїжджі
Гості з чужого села.
Бережи нам обитель цю, Боже,
Твори в ній свої чудеса,
До Тебе з любов'ю прийдемо
І щиро відкриємо серця.
Куточок Поліського раю
Кожен вечір я слухаю плескіт води,
Що ласкає каміння під мостом,
Бо живу я на березі Льви,
Де рокита розкішнії віти полоще.
Де у заводях чиста вода
Осокою кишить і плотвою,
А вздовж берега лісу стіна
Зачаровує всіх нас собою.
Несподіваний поклик сови
Поза спину біжить мурашками,
Де співають нічні солов'ї,
І відлунює ліс голосами.
Я в поліському краї живу,
Де лелека у двір прилітає,
Де грибами пропахла земля,
Й журавлина в моху достигає.
Там, де осінь бреде по лісах.
І найкращі картини малює,
Там, де зайці у вічних бігах,
Їм здається, на них хтось полює.
Де зимою казковий пейзаж,
Нам природа поліська дарує,
Берег Льви, де прекрасний пляж
Влітку всіх зачарує.
Моє село - найкраще
Я люблю своє рідне село,
Воно для нас Богом дано
І ми дякуєм Богу за все,
Що у нашому краї є.
За зелені ліси з солов'ями,
За широкі луги із полями,
За волошки, що синіють в житах,
І за все, що живе у лісах.
Мабуть, кожна людина на планеті скаже : "Село моє рідне — найкраще"!
От і я кажу : "Моє село — найкраще"! А знаходиться воно в мальовничому куточку Полісся. Невеличке. Коли я ще ходила до школи, було всього сто дворів у ньому, а тепер -триста. От і радіє моя душа за рідне село. Не розбігається молодь, осідає в селі. Трудящі. А які будинки зводять своїми руками! А яку церкву збудували самотужки, без меценатів. І хоч земля у нас бідна, піщана, та ростуть довкола багаті ліси. Багаті грибами та різними ягодами. А ще у нас великі поклади граніту. Довкола працює п'ять невеликих заводів по добуванню каменю та переробці його на щебінь.
І виходить, що не тільки своє село розбудовуємо, а й всю Україну. Бо їдуть завантажені щебенем від нас поїзди на всі новобудови, у різні куточки країни.
У чарівному краї Полісся
Де з прадавніх давен є казково-
соснові бори,
Де поля і луги різнотрав'ям багаті,
Журавлина вкриває в болоті зелені мохи
І чорниці ростуть довкіл топкої гаті,
Заснувалось маленьке село,
Що з роками зростало, росло,
Багатіло хатами, людьми,
Храм розкішний возріс на Горі,
Куполами сягнувши до неба,
Його будували селяни самі,
Знать угодно так Богу, так треба.
З одного боку села протікає річка ЛЬВА. Хоч вона й невелика, та дуже красива. То впритул до самого русла віковою стіною тулиться сосновий ліс, то багаті різнотрав'ям зелені луки. З іншого боку — невеличкі, колись колгоспні поля.
Поряд з селом через річку біжить Львівська залізниця, посеред села — асфальтована дорога . Є школа, клуб, бібліотека, медпункт, магазини. З якого боку не глянь - воно лежить в низині і потопає в садах. Дуже красиве весною, радісно оспіване кожною пташкою, що повернулася з далеких країв. А восени — золотом ніжним берізки бринять та звисають додолу тяжкі червоні кетяги калини. І кружляють над селом, прощаючись до наступної весни, зграї лелек, що готуються в далеку дорогу. Вічнозелена сосна міняє в цю пору глицю і весь ліс здається таємничим.
Тихий шелест листя, тиха річка Льва,
Асфальт, залізниця упродовж села,
Здалеку церковні видно купола,
А навколо церкви мов гриби ростуть,
Добротні будинки будуються тут.
Коні ось пасуться, далі - корови,
Трактора побачить можна у дворі
І авто не рідко тут зустрінеш ти,
У садах зелених старенькі хати,
В чепурних сорочках біліють здаля,
Це Осницьк мій рідний, тут моя земля!
Це ніби сон...
Великдень. Це свято
Ніби в сні мені наснилось:
Велика нова церква на горі,
І на всеночну паска там святилась.
Йшов хресний хід навколо церкви,
Дівчата, навіть парубки,
Всі щиро так хрестились,
Горіли гарно свічечки,
З батьками діти поруч стали –
Не кожен рік побачиш чудеса,
Вони також усім допомагали
Творить історію свого села.
У нових корзинах була паска,
Яєчка крашені, сальце,
Свіженькі огірки, була й ковбаска,
Святили люди після посту все.
- Христос Воскрес! –
Вже батюшка оповіщає,
- Воістину Воскрес!-
Котилось хором по горі,
Від хвилювання в горлі все пересихає,
Щось ніби душу окриляє –
Святилась паска вперше в нашому селі.
Намалюю на Голгофі
Купола над головою, у руках - мольберт
Намалюю на голгофі Ісусову смерть.
Намалюю нехай бачать прихожани всі,
Як за них Ісус Христос помер на Хресті.
Як страждав, як кров лилася
за усенький люд,
Ви прийдіть, лиш подивиться,
не заходьте в блуд.
Ви прийдіть, послухать в храмі
про свого Отця
І навік відкрийте двері Богові
в серця.
В святім храмі Богу свічку з вірою світіть,
Буде легше у цім світі із Ісусом жить
Перед образом святого ви схиліть чоло,
Попросіть у Бога ласки, що б там не було.
Святий Боже, Святий кріпкий,
поможи в труді
І дітей своїх немічних не залиш в біді.
01.07. 2011р
Божа Матінка залишила сліди
У Осницьку за селом, на Горі,
Божа Матінка залишила сліди
І дала нам свою благодать,
Щоб село від невзгод зберігать.
У воєнні сурові роки,
Як палали довкола хати,
Нас тоді обминула біда –
Тут ступала Богородиці нога.
Нам поліськая рідна земля
Ці слідочки святі зберегла,
Купола над землею звелись –
Ти прийди у цей храм помолись.
Запалімо у храмі свічки,
Богородиці вклонімсь до землі
І цілуймо дорогі нам сліди,
Щоб ніколи не знати біди.
Ой прости нам Божа Матінко гріхи –
Святу землю орали плуги,
Ну, а нині на святих Твоїх слідах
Стоїть храм у святих куполах .
У нас за селом, на Горі,
Божа Матінка ходила по землі,
Ти гріхи нам, Божа Матінко, прости,
Святий храм від ворогів захисти.
14.02.2013p
Найкраща наша сторона
Горджуся тим, що я живу на Україні,
Вдихаю знову пахощі весни,
З дитячих літ я знаю і донині
Полісся, рідне ти не одній мені.
Тебе вже знають за горами,
Вітають тепло за морями,
Ніде не знайдеш такий край,
Як нашого Полісся Земний рай.
Бо маєш ти ліси й озера,
Річки, квітучий луг й поля,
Бурштином цінним і гранітом
Прославилась уся твоя земля.
Живуть на ній трудящі люди,
Які хапугам не рідня,
Тому й пишу, щоб знали всюди –
Найкраща наша сторона!
24.03.11р
Польова волошка
Польова волошка розцвіла так синьо
Під хатою одиноко у густій траві,
Щось людям сказати хотіла, що сміло
Заявилась з лану, де росли хліби.
Розкажи волошко, подруго дитинства,
Розкажи про біль свою, сповідай мені,
Рознесу по людях у білому світі
Стане легше жити, не в самотині.
Розкажу у гаї, де пташки співають,
Розкажу у лузі, де росте трава
І піду ланами, що росли житами,
Де твої сестриці синіли в хлібах,
Назбираю квітів та й сплету віночок,
Хай Іван - Купала несе по річках,
А дівчата й хлопці пісню заспівають,
Над землею рідною хай летить
В Україні сонячній нехай люди знають,
На Поліссі хороше також вміють жить!
04.07.2012р
