Поширена на території нашої громади, як і майже по всій Україні,
Ожина сиза, або звичайна (Rubus caesius L.)
Місцеві назви - ожинник, глуха малина. Кущ родини розових (Rosaceae) 0,5 - 1,5 м заввишки. Річні пагони дугоподібно вигнуті, циліндричні, з сизим нальотом, густо вкриті прямими або вигнутими шипиками. Верхівки пагонів, пригинаючись до поверхні ґрунту, здатні укорінюватись. Листки трійчасті, з обох боків розсіяноволосисті, з широколанцетними прилистками, листочки по краю неправильно надрізано-зубчасті. Росте в підліску мішаних і листяних лісів по берегах озер, річок, на вирубках, по балках. Тіньовитривала рослина. Період цвітіння розтягнутий з травня по серпень, плоди достигають через 4-6 тижнів після цвітіння.
Плоди вживають у їжу свіжими і сушеними, використовують також для приготування варення, сиропів, вина, безалкогольних напоїв, екстрактів, желе, мармеладів.
Азалія
Важко знайти іншу рослину у флорі Українського Полісся і безпосередньо Рокитнівщини, яка б викликала стільки емоцій і зацікавленості у ботаніків, натуралістів і просто звичайних людей, як азалія понтійська, або рододендрон жовтий (занесена в Червону книгу України). Варто приїхати у селище Рокитне на початку літа, вийти на прогулянку до його околиць, і перед вами відкриється незабутня картина. Саме у цей час перед гостями краю у своїй повній красі, завдяки золоцвітій красуні постає азалія. Під мідними свічами, стовбурами величавих сосен , ніжних берізок – суцільне золоте сяйво. Так цвіте рослина-легенда азалія.
Рослина ця по-справжньому загадкова, бо на Україні росте вузькою смугою на межі Волинського і Житомирського Полісся.Тут вона зустрічається на площі 52 тис. га. Найбільші за площею ареали поширення рослини знаходяться на території Рокитнівщини і Олевської громади Житомирської області. Не рідко утворює важко прохідні зарості біля смт Соснове, Білокоровичів, Городниці, Новоград-Волинського, Словесного. Правда, трапляються окремі кущі у Білорусії та Польщі, але вони швидше за все занесені людиною.
А основні райони поширення – гори Кавказу і Малої Азії. Чим більше думали вчені про те, як вона перебралася на Полісся, тим густіші тумани оповивали шлях Кавказької «мандрівниці».
Азалія понтійська – це суцільна досконалість. Дуже красиве у неї ланцетне світло-зелене листя, іноді з сизим відтінком, яке після перших заморозків восени перефарбовується на яскраво-червоні, фіолетові чи малинові барви. Чудові в неї плоди – продовгувато-ціліндричної форми коробочки, які достигають у листопаді і розтріскуються, викидаючи насіння взимку. Ще більш граціозні доволі великі квіти, які зібрані на верхівках минулорічних пагоніву густі зонтиковидні суцвіття. Розпускаються квіти до появи листя або разом з ними.
На Рокитнівщині азалію понтійську називають жовтим багном, ставлячи в один ряд з білим багном (багно болотяне). У деяких населених пунктах можна почути назву турецьке багно, а ще поліщуки вам розкажуть не одну захоплюючу легенду про цю диво-рослину, ось одна із них.
Росте на Рокитнівщині Рівненської області дивної краси квітка Азалія. Як зацвіте в травні, то ніби полум”я обіймає узлісся. І ніде вона більше не приживається. Вчені називають такі рослини ендемами, люди ж про них складають легенди.
...Наскочили турки на село, хотіли сплюндрувати його, та впав їхній паша навколішки перед місцевою красунею і, просячи стати йому за дружину, подарував їй букет небачених квітів. Спочатку дівчина кинула їх під ноги, та пожаліла красу: присипала стебла землею ще й власними сльозами полила рясно. А за чужинцем мусила їхати, щоб урятувати земляків.
За турецьким пашею жила у розкошах. Народила від нього дітей, поодружувала їх, коли ж овдовіла, вирішила повернутися на Батьківщину, бо ж тужила за нею і вдень, і вночі. Одного боялася: у рідному селі рватиметься у неї серце за краєм, де склалася її доля. „Чи так, чи інакше, а страждання мені суджені, бо не туркеня я, та вже й не українка”, - подумала й з першими весняними птахами подалася в рідне село.
А там зустріли її хвилі оранжевого цвіту, й з”єдналися в єдине ціле її тривожна юність і зрілість: сама земля благословила її любов до чужинця, яку доти мала за гріховну.
Звідтоді й росте в нашому краї ця дивна квітка – азалія.
Навіть, і не віриться, що рослина з такими епітетами, це золото цвіте диво поліської землі, живе не десь у заповіднику чи на острівку незайманої природи, а серед звичайних сосен і беріз, на околицях наших сіл.
ВЕРБА ЧОРНИЧНА
Загальна характеристика. Кущ заввишки 0,5-1 м. Гілки тонкі, жовтувате- або червонувато-бурі. Листки завдовжки 1-3 см, сизуваті, дрібні, округлояйцевидні або еліптичні, з одиничними зубчиками та густою сіткою жилок. Квітки дрібні, зібрані у пухкі сережки. Плід - вузька, майже шиловидна коробочка. Цвіте у травні - червні. Плодоносить у липні. Розмножується насінням і вегетативно (гілки добре вкорінюються) .
У заказнику загальнодержавного значення Сира Погоня
ЖУРАВЛИНА ДРІБНОПЛОДА (Занесена до Червоної книги України)
Загальна характеристика. Сланкий вічнозелений кущик заввишки 10-30 см. Стебло тонке, нитковидне. Листки дрібні (завдовжки 3-6 мм). Квітки одиничні, на голих квітконіжках. Плід - куляста темно-червона ягода (діаметр 0,5-1 см). Цвіте у травні - червні. Плодоносить у серпні - вересні. Розмножується вегетативно та насінням.
Причини зміни чисельності. Осушення та освоєння боліт.
Росте на території нашої громади –
РОСИЧКА СЕРЕДНЯ, росичка проміжна (Занесена до Червоної книги України)
Охороняється в заказнику загальнодержавного значення Сира Погоня. Популяції нечисленні, спостерігається їхнє скорочення. Причини зміни чисельності осушення та освоєння боліт.
Загальна характеристика. Багаторічна трав`яниста комахоїдна рослина заввишки 3-12 см. Стебло (1 або 2-3) біля основи коліноподібне, висхідне. Листки клиновидно-оберненояйцевидні, зверху і по краях вкриті залозистими волосками, утворюють прикореневу розетку. Квітки білі, зібрані (по 4-10) у суцвіття. Плід - грушовидна, борозенчаста коробочка. Цвіте у червні - липні. Плодоносить у серпні. Розмножується насінням.
ШЕЙХЦЕРІЯ БОЛОТНА
Загальна характеристика. Багаторічна трав`яниста рослина заввишки 10-25 см. Кореневище повзуче, коротке, з довгими підземними пагонами. Стебло сплющене. Листки вузьколінінні, жолобчасті, нижні - зближені, довші за верхні. Квітконіжки завдовжки 2,5 см, прямостоячі, квітки жовто-зелені. Цвіте у травні - липні, плодоносить у серпні - вересні. Розмножується вегетативно.
Чисельність. Популяції нечисленні.
Причини зміни чисельності. Осушення та освоєння боліт.
