​Богданець Надія Петрівна

Богданець Надія Петрівна

     Народилася в 1944 році в селі Кам’янка Олевського району Житомирської області. Працювала завідувачкою хати-читальні, в селі Буда Рокитнівського району Рівненської області, де і досі проживає. Тридцять років віддала роботі у споживчі кооперації району. Член літературно – мистецького об’єднання «Рокита».

    Авторка збірок «Розцвіла лілея», «Щастя», «Я тебе кохаю мій рідненький краю» з власноручними малюнками.

     Дуже любить співати та пише власні пісні.

Для мене пісня, то життя

Себе без пісні я не знаю.

І радість й смуток, й каяття

З душі я в пісню виливаю.

Відійшла у вічність 31.08.2016 року.

Мій край поліський

Мій край поліський, я тебе кохаю.

Твої гаї, діброви і поля.

Твою красу від краю і до краю

В душі своїй ношу одвічно я.

Твоя краса полонить душу й серце,

 Твої сади, твої ліси й луги,

Твої річки і чистії джерельця,

 І травами укриті береги.

Люблю вербу, люблю диво - калину,

 Всі диво -  квіти щиро я люблю.

Всім серцем до краси твоєї лину,

Тобі сповна любов я віддаю.

Люблю весну в пахучім цвіті,

Квітуче літо серце полонить.

Багату осінь в щедрім розмаїті,

І зимоньку, що інеєм бренить.

Люблю гриби – дари твої, мій краю,

І ягоду – чорницю у лісах.

І журавлину. Все в тобі кохаю,

І синє небо в Божих чудесах.

А в синім небі зорі світять ясно,

І щедро світить місяць – горицвіт.

Мій край поліський, любий і прекрасний,

Люблю тебе з далеких юних літ.

І котиться у небі ясне сонце,

Мов яблучко, налите соком вкрай.

І шле проміння у моє віконце,

І звеселя воно тебе, мій край.

Живи, мій краю, довго і щасливо.

Твоя краса вражає над усе.

Тобі, мій краю, нашій Україні,

Господь хай щастя і добро несе.

Свій Омофор хай Мати Божа

Вік над тобою, краю мій, держить.

Хай Україні нашій допоможе,

Щасливо, мирно, тихо й любо жить.

Село

Живе село своїм життям щоденним

Живе село і буде вічно жить,

Святковим днем і днем святим буденним

До віку буде дорожить.

Живе село із танцями й піснями

Гучними весіллями з року в рік.

Цвіте село садками і квітками

І радує людські серця той цвіт.

Прокинеться село ще до схід сонця,

Біля криниць відерця брязкотять.

Не сплять в хатах віконця до схід сонця,

А вогниками любо миготять.

Побрязкують вже у хлівах дійниці,

Худобка п’є водичку й їсть сінце.

Сільська людина праці не боїться,

Вклоняємось низенько їй за це.

Біле багно

Зацвіло багно в болоті

Дивовижної краси

У травневій позолоті

Надухмянило ліси.

Зацвіло багно в болоті

Біло, біло, наче сніг

У травневій позолоті

Зачаровує усіх.

Зацвіло багно в болоті,

А над ним пташиний спів

У травневій позолоті

Соловейко прилетів.

Соловейко примостився

На вершечку, на сосні

Ніжно сонечку вклонився

І завів свої пісні.

Тихий вечір, небо голубе

Тихий вечір, небо голубе

Сумом ліг на плечі, згадую тебе.

Краю мій єдиний, сад чарівний мій,

Краю солов’їний серцю дорогий.

Краю мій далекий, з моїх юних літ

Хай тобі лелека принесе привіт.

Краю мій чарівний і далека даль,

Краю серцю милий, радість і печаль.

Місячне проміння золотом сія.

Де моє коріння там моя земля.

Де моє коріння там моя любов

І чарівне зілля молодих дібров.

Краю мій рідненький, мрія золота

Не рахуй, лелека, ти мої літа.

Хай кують зозулі ще багато літ,

Юного відлуння хай не в’яне цвіт.