Богданець Надія Петрівна
Народилася в 1944 році в селі Кам’янка Олевського району Житомирської області. Працювала завідувачкою хати-читальні, в селі Буда Рокитнівського району Рівненської області, де і досі проживає. Тридцять років віддала роботі у споживчі кооперації району. Член літературно – мистецького об’єднання «Рокита».
Авторка збірок «Розцвіла лілея», «Щастя», «Я тебе кохаю мій рідненький краю» з власноручними малюнками.
Дуже любить співати та пише власні пісні.
Для мене пісня, то життя
Себе без пісні я не знаю.
І радість й смуток, й каяття
З душі я в пісню виливаю.
Відійшла у вічність 31.08.2016 року.
Мій край поліський
Мій край поліський, я тебе кохаю.
Твої гаї, діброви і поля.
Твою красу від краю і до краю
В душі своїй ношу одвічно я.
Твоя краса полонить душу й серце,
Твої сади, твої ліси й луги,
Твої річки і чистії джерельця,
І травами укриті береги.
Люблю вербу, люблю диво - калину,
Всі диво - квіти щиро я люблю.
Всім серцем до краси твоєї лину,
Тобі сповна любов я віддаю.
Люблю весну в пахучім цвіті,
Квітуче літо серце полонить.
Багату осінь в щедрім розмаїті,
І зимоньку, що інеєм бренить.
Люблю гриби – дари твої, мій краю,
І ягоду – чорницю у лісах.
І журавлину. Все в тобі кохаю,
І синє небо в Божих чудесах.
А в синім небі зорі світять ясно,
І щедро світить місяць – горицвіт.
Мій край поліський, любий і прекрасний,
Люблю тебе з далеких юних літ.
І котиться у небі ясне сонце,
Мов яблучко, налите соком вкрай.
І шле проміння у моє віконце,
І звеселя воно тебе, мій край.
Живи, мій краю, довго і щасливо.
Твоя краса вражає над усе.
Тобі, мій краю, нашій Україні,
Господь хай щастя і добро несе.
Свій Омофор хай Мати Божа
Вік над тобою, краю мій, держить.
Хай Україні нашій допоможе,
Щасливо, мирно, тихо й любо жить.
Село
Живе село своїм життям щоденним
Живе село і буде вічно жить,
Святковим днем і днем святим буденним
До віку буде дорожить.
Живе село із танцями й піснями
Гучними весіллями з року в рік.
Цвіте село садками і квітками
І радує людські серця той цвіт.
Прокинеться село ще до схід сонця,
Біля криниць відерця брязкотять.
Не сплять в хатах віконця до схід сонця,
А вогниками любо миготять.
Побрязкують вже у хлівах дійниці,
Худобка п’є водичку й їсть сінце.
Сільська людина праці не боїться,
Вклоняємось низенько їй за це.
Біле багно
Зацвіло багно в болоті
Дивовижної краси
У травневій позолоті
Надухмянило ліси.
Зацвіло багно в болоті
Біло, біло, наче сніг
У травневій позолоті
Зачаровує усіх.
Зацвіло багно в болоті,
А над ним пташиний спів
У травневій позолоті
Соловейко прилетів.
Соловейко примостився
На вершечку, на сосні
Ніжно сонечку вклонився
І завів свої пісні.
Тихий вечір, небо голубе
Тихий вечір, небо голубе
Сумом ліг на плечі, згадую тебе.
Краю мій єдиний, сад чарівний мій,
Краю солов’їний серцю дорогий.
Краю мій далекий, з моїх юних літ
Хай тобі лелека принесе привіт.
Краю мій чарівний і далека даль,
Краю серцю милий, радість і печаль.
Місячне проміння золотом сія.
Де моє коріння там моя земля.
Де моє коріння там моя любов
І чарівне зілля молодих дібров.
Краю мій рідненький, мрія золота
Не рахуй, лелека, ти мої літа.
Хай кують зозулі ще багато літ,
Юного відлуння хай не в’яне цвіт.
