Вівторок, 22.08.2017, 12:21
Вітаю Вас Гість | RSS


Дідик Валентина

Дідик Валентина 

     Народилася 24 квітня 1951 року в смт Рокитне. Закінчила Рокитнівську середню школу №1. Навчалася в Рокитнівському медичному училищі. 32 роки присвятила охороні здоров'я. Працювала в Рокитнівській ЦРЛ нарізних посадах: клінічного лаборанта, завідуючою дитячими яслами, інспектором охорони материнства й дитинства, а на даний час - завгоспом в ДНЗ «Струмочок». Пише давно, але природна скромність не давала виносити свої твори на широкий загал. Одвічні теми рідної землі, роздуми про час та пошуки істини, величальна коханню та незрадливій пам'яті - про все це Валентина Василівна щиро й проникливо відображає у своїх поетичних творах.

 

 

 

 


Розмова з портретом матері

 А знаєш, мамо в нас новина -

Чекають Віта й Вова сина.

Дозволь, моя рідна, тебе привітати:

П'ять правнуків будеш, Голубка, ти мати!

А знаєш мамо, в нас весна

Трохи холодна, та дарма!

Цвітуть тюльпани і суниця

Ось тільки жаль - тебе нема.

Знаєш, мамо, кажуть діти,

Я стаю на тебе схожа.

Все люблю, що ти любила -

Це, напевне, воля Божа

Знаєш, мамо, так вже сталось

Твоє місце за столом

Все-таки мені дісталось.

Знаєш, мамо, я недавно

Вишивки твої складала.

Ти прости, що я раніше

Працю цю не цінувала.

Кожну вишивку твою

Берегти тепер я буду.

Твої руки золоті

Я ніколи не забуду.

Знаєш, мам, прийди до мене,

Коли-небудь у вісні.

Щоб я голос твій почула,

Пару слів скажи мені.


До дому їхали дівчата

З Німеччини їдуть до дому дівчата

Не вірять, що скінчилась каторга клята

Що все вже по заду, і горе, і муки

Безсоннії ночі з батьками розлуки.

З Німеччини їдуть до дому дівчата

Не знають вони, що вже спалена хата

Не знають вони, що нема вже села,

Що батька і матір забрала земля.

З Німеччини їдуть до дому дівчата

Голодні, стомлені, худі

Не знають бідні і нещасні

Що їх чекає в переді

Зустріне влада їх, як зрадниць,

В НКВД під слідством посидять.

їм пощастить в Сибір їх не відправлять

Тільки заставлять все життя мовчать.

Прийшли в село своє дівчата,

Стомились, пішки довго йшли.

На згарищі домівки поклонились,

Поплакали й назад пішли.

Пішли у світ сестер своїх шукати,

А може пощастить, зустрінуть брата.

Сусід сказав: "Вони живі!"

То ж, Слава Богу, не одні вони.


Моя земля

Іду селом, яке вже вимирає,

Іду селом, де вулиця одна.

Іду селом до того місця,

Де пращурів моїх була земля.

У тяжких муках прадід мій

Розчистив ліс, щоб землю мат

На цій землі хотів він жить,

На цій землі хотів він працювг

Тут хату дід мій збудував,

Матуся народилась і зростала

Велика працювала тут сім'я,

Поки біда не завітала.

Стою у полі, жито колоситься,

А я не можу на те місце надивитись

Як би не німець, не війна

І не спалили кляті хату

Жила б і досі тут моя рідня,

Якою я така багата.

На тому місці пагорб лиш лишивсь,

Бузку маленький кущик проростає.

А може в нього втілився мій дід,

Стоїть і внуків виглядає

Я набираю пригорщу землі,

В яку лилися сльози й піт рікою

І знаю, що повік тепер

Не буду мати на душі спокою.

Чи побуваю ще раз тут?

Не знаю, як життя складеться!

Та назавжди у пам'яті моїй

Залишиться те поле і жита

І стежка, що по ньому в'ється.


СВЯТА ЗЕМЛЯ

Як довго я до тебе йшла...

Свята земля, на ній стою,

В хрести вдивляюсь і шукаю

Рідню свою, яку не бачила, не знаю.

Шумлять дуби, осіннє листя опадає.

Чи знає прадід мій і дід,

Що внука їхня їх шукає,

Приїхала сюди,

Щоб всім їм поклонитись,

Сказати, що не забуваємо про них

І будем пам'ятати, скільки будем жити.

Ходила довго недарма -

Усе-таки я їх знайшла.

Бабуся, дід, їх син Кузьма.

Три пагорби під дубом - три хрести.

До них "зов крові" мусив привести.

Перехрестилась, і хрести цілую,

Та щось не по собі стає.

Не думали мої рідненькі,

Що внука їх ось тут знайде.

На цьому клаптику землі

Ще десь прадід і прабабуся.

Мені тепер їх не знайти,

Та я низенько їм вклонюся.

                                                                                         20.10.2008


КОХАНОМУ ЧОЛОВІКОВІ

Ніхто так рук моїх не цілував,

До них так ніжно не торкався.

То були роки молоді.

Сподобатись мені

Ти від душі старався.

Пройшли роки, а поцілунки ті

Ще й досі відчуваються.

У пам'яті моїй завжди,

Усе життя тримаються.

Ті поцілунки поєднали нас в той рік,

Мене в полон взяли

На все життя, на весь мій вік.

Нема вже тих гарненьких рук,

Та поряд із тобою

Залишилось ще серце молоде,

Що тебе любить і живе тобою.

Та іноді, коли моя рука в твоїй,

Я поцілунку від тебе чекаю.

Прости, така я в тебе є:

По-іншому любити не бажаю.

                                                                                  16.12.2008

Читати далі ...

 


БІЛЬШ ДЕТАЛЬНО ОЗНАЙОМИТИСЬ З ТВОРАМИ АВТОРА МОЖНА ПРОЧИТАВШИ ЇЇ КНИГУ, ЯКА НАЯВНА У БІБЛІОТЕЦІ 

 

 

     Мелодія життя/В.В.Дідик. - Рівне: Волинські обереги, 2011. - 172 с.

Вхід на сайт
Пошук
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 447
Корисні посилання







Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0