Домантович Валентина Андріївна.
Валентина Андріївна Домантович народилася 24 березня 1972 року в селі Переходичі Рокитнівського району Рівненської області. У Андрія Дем’яновича та Катерини Гнатівни народилося десятеро дітей, Валентина була другою дитиною в сім ’ї.
Батько працював у радгоспі, мама виховувала дітей. Ще змалку у дівчинки проявився талант до запам’ятовування і декламування віршів. У чотирирічному віці розказувала на сцені сільського клуба уривок із «Катерини» Т.Г. Шевченка.
Вдома вечорами разом із сусідськими дітьми організовувала концерти, основними глядачами яких були бабусі, які вже тоді називали Валю «учителькою».
В школі брала участь у драматичному гуртку. Пізніше відвідувала студію поетів-початківців при Кременецькому педагогічному училищі, де навчалась із 1987 по 1991 роки. Знайома особисто із Миколою та Любою Пшеничними, Миколою Тимчаком, Віктором Морозовим (театральна група «Не журись»), Тарасом Чубаєм, О. Василишиним.
Та судилося повернутись у рідне село, де працює і донині вчителем математики. Заміжня, виховує п’ятьох дітей.
Із "Збірки поезій"
-Чому та горобчик зажуреним став?
-Чому не співаєш пісень?
-Тому, що надворі лютує зима.
На дворі завірюха мете.
Але прийде весна,
Задзюркочуть струмки,
Прилетять мої друзі пташки
Отоді заспіваємо, любі мої,
Отоді залунають пісні.
Школа.1987
************
Немо в сонця яскраве проміння
Осяває дерев верховіття,
Отак моя пісня крилата,
Лине у далеч до мами, до тата.
Туди, де бабуся співала пісні,
Де щастя котилося в ноги мені.
Туди, де берези схилились в гаю,
Де троянди яскраво розквітли в саду.
Туди, де осика шумить своїм листям.
Туди, де завжди лине мамина пісня.
Кременець 1989
*************
Нехай вітер кременецький
На своїм баскім коні
Понесе це привітання
У рідні краї мої
Хай над лісом над поліським
Голоси пташок дзвенять.
Хай ясне весняне сонце
Загляне в ваше віконце
І привіт цей передасть.
Хай хліба шумлять у полі,
Хай всього буде до волі.
Щоб поліські діти всюди
Були чесні, справжні люди.
І над нашим над Поліссям
Хай завжди лунає пісня.
Кременець 1989
**********
Виростай, мій сину
І повір у Бога,
Бо до нього в світі
Лиш одна дорога
Будь розумним, сину.
Добрим, чемним вдайся.
А в тяжку хвилину
До Бога звертайся.
Бо ніхто, крім Нього
Недасть допомоги.
Тож не збийся, сину
З цієї дороги.
Не дивись, що всюди
Розкіш, танці, співи.
Лиш в Божій любові
Будеш ти щасливий.
Зима 1993
Із збірки "Писав Шевченко"
На панщині пшеницю жала.
Втомилася. Не спочивать
Пішла в снопи. Пошкандибала
Івана сина годувать,
Розповила. Нагодувала.
Попестила...
Т.Г. Шевченко
***
Та і тепер
На панщині ми спини гнемо.
Працюємо не на себе,
А на державу, Бо даремно
Все від людей вона бере.
А продає в три раз дорожче.
Теж для людей.
І вірить хочеться, що все ж
Настане час, коли зі школи
Прийду і ляжу відпочить
Я у вишневому садочку.
Та, пригадавши «Сон» Шевченка,
Не вірю,
Вірив й він колись
Що вже «... на волі
І на своїм широкім полі...».
Та не збулися сни оті.
Біжу зі школи я на поле:
Саджаю, жну, полю, копаю.
І діточки зі мною теж.
Старші мені допомагають,
Маленькі бавляться в піску,
Найменший в сповитку в колисці
На дереві гойдає вітер.
За обрій сонечко сідає,
Вечірня зіронька блищить
Біжу додому.
Та не відпочить.
Удома свині
Кричать голодні. Корови
Доїти треба. А тоді
Вечерю всім приготувать.
Всіх покормити, все прибрати,
Посуду вимить. А тоді
З дітьми уроки треб повчити.
Собі конспекти написать.
І стопку зошитів потрібно
Перевірить. Ще й підготувать
Завдання учням на контрольну.
А вже світанок.
Де той сон, щоб хоч у сні
Побачити життя новеє...
Шевченко вірив же колись.
А я не можу...
*****
«... Врага не буде
Супостата.
А буде син, і буде мати.
І будуть люди на землі...»
Т.Г. Шевченко
А де ж ті люди?
Повмирали...
Душі бур’яном поросли.
Все добре нищать за собою,
Ідуть дорогою прямою
І Україну, рідну неньку,
Все топчуть, топчуть помаленьку.
Щоб стала знов поперед них
Як і раніше, на коліна...
«Схаменіться, люди,
Бо горе вам буде.»
Скільки нас Шевченко
Закликати буде?
А ще кажуть «Слів Шевченка
Повік не забудем.»
Та й забули...
Зодягнули
Лицемірства шуби
Та й панують.
Кайданами міняються,
Кріслами торгують.
Скажіть, не так?
Заперечте!
Правди не сховаєш.
Хоч історію міняють,
Та правда постане.
Бог на світі є Всевишній.
І на суд Господній
Всі предстануть.
І ні бідних, ні багатих,
Ні опозиції, ні влади
Уже там не буде.
Всіх зрівняє рука Божа.
Усі на колінах
Благатимуть помилувать.
Але пізно буде...
А сьогодні іще є час.
Схаменіться люди!
**************
«... І могили мої милі
Москаль розриває...
Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає.
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалеві
Господарювати.
Та з матері полатану
Сорочку знімати.
Помагайте, недолюдки
Матір катувати.»
Т.Г. Шевченко
*********
Зараз повно недолюдків
Розвелось в країні.
Навіть в селі маленькому
Витягнули шиї
Шиплять, сичуть, все доносять
У верхи Вкраїни,
Щоб все знали: думки, діла,
Хто що замишляє.
Отак риють, розкопують.
Не своє шукають.
Перевертні нині всюди
В крісла повсідались
І працюють.
Все продають.
Починають
Інвесторів звати
В Україну свою рідну
Господарювати.
Розпродають підприємства,
Землю вже продали.
Військові загони
Запросили в Україну
Перевертні наші.
І дають напитись крові
Із своєї чаші.
Помагають москалятам
Вкраїну топтати
І на мові чужоземній
Хочуть розмовляти.
Нечувано!
За що ж люди гинуть?
За що мерзнуть на мітингах?
За що на майдані
Стоять місяць,
Стоять другий?
Певно ж, не від блага.
Мабуть, виросли в державі
Справжні українці,
Що за рідну свою неньку
Готові загинуть!
Мамо, мамо,
Нащо ти родила
Перевертнів?
****
Шевченко бачив всі шляхи земні,
І нам заповідав по них ходити.
То ж будьмо гідними його дітьми.
Шануймо його слово, любі діти.
Всі Батьком України його звуть,
Він називався Сином України.
Через століття слава його тут
Навіки буде в серці українців.
Яка прекрасна, щедра й чарівна
Земля вкраїнська, вквітчана розмаєм.
Шануймо, браття, у віки несім
І бережімо міцно, те, що маєм.
Господь нам землю цю благословив,
У світі кращої її немає.
