Горпиніч Олена Василівна
Доля нам подарувала зустріч з цією людиною не так і давно. У цієї жінки є все: велика доброта, щирість, порядність і золоте серце. Так, саме золоте, а в наш час, це дивовижна рідкість. Вона вміє розрадити, заспокоїти, і прийти на допомогу в складний час.
Усі ці слова про районну поетесу Олену Горпиніч. Щиро, з теплом і добротою вона пише свої твори. З-під її пера виходять гарні вірші на різні теми: вона багато пише про свою родину, про чарівну і неповторну красу нашого мальовничого Полісся. Багато рядків присвячує своїм колегам по перу членам районного літературно-мистецького об’єднання «Рокита», гумористичні.
Представляємо на ваш огляд її твори.
Діти у дорозі
Діти у дорозі, Попрошу я в Бога,
Мати у тривозі. Попрошу я стиха,
Та що там казати, Щоб зберіг діток моїх,
Найважче чекати. Це ж моя утіха.
Летіла б, шукала, У вікно вглядаюсь,
Де ж та є стежина, Мабуть, вечоріє.
Що до нас поверне Діждалася ж гостей,
Чи дочку, чи сина. Душенька радіє.
Яблучка із липня
Присвячено моєму чоловіку
Саджанці садив цей чоловік, Вже і яблуня-красуня
Навчений із малку. Одяглась нарядно.
Він молився і просив Диво дивнеє в цю пору,
Зігріту земельку: На душі відрадно.
-Прийми, будь ласка, пагінець, Зеленкуваті ще плоди,
Укріпи коріння, Дочекатися стиглих треба.
Бо вітер дує навпростець, А обвішані гілки
Сонце палить своїм промінням. Тягнуться до неба.
Кожен ранок оглядав Перше яблучко в руці
Бруньочки маленькі. До уст я підношу.
Це буде листя, це буду цвіт, Здоров’я садівнику
Білий і рожевий. У небес попрошу.
Ось листочок вже один За вікном вже хурделиця,
Нарешті з’явився, Зима снігом сипле,
Радіє чоловік: А у мене на столі
Корінець прижився. Яблучка із липня.
Мобілка
З ранку баба Степа біля печі тупа,
«Де ж побілку я поділа? Куди положила?
Ой лишенько, й сковорода вже підгоріла.
Треба ж діду подзвонить, чи вже встав,
Чи може спить? Га, Василю»! –
«Що таке»? – «Принесено дров, а де вода?
Чи напоїв ти корову, чи курям дав?
І собачка їсти хоче, і котик муркоче». –
«Бабо, я все знаю, все зроблю,
Ти проговориш усю пенсію свою.
Мобілка – річ дуже хороша,
Але економ ти трохи гроші.
Бачиш – світом пішла криза,
Подорожчало життя, а ти, що слово –
То цілу гривню викидаєш на сміття.
Краще б стегенця купила
Та смачненько ми поїли.
І без твоєї вже турботи пороблю я всю роботу.
Років з п’ятдесят годую я
Корову, курей, індиків і поросят». –
«Василю, може, вже кінчай мораль читати.
Ти ж більше наговорив чим я.
Накрилась вже пенсія й твоя.
От сядь і подумай, як нам далі жити?
Чи говорити, чи мовчати і де гроші брати»?
«Бабо, хоч і за копієчку останню
З Різдвяними святами прийми ти привітання.
Хай здоров’я в тебе буде ще кричати,
Пироги ще випікати, господарство тримати.
Буду я тобі допомагати.
Хай мир і злагода буде у нашій хаті»!
Мати плаче
Плаче материнське серце
Душу розриває
Знову п’яний її синочок
Зупину немає.
Зростила, виховала
Віддала навчатись
Де ж та бідонька
Там могла узятись?
Не до навчання, а до бару
Душа його тягнеться
Там чекають його друзі
Кличуть, насміхаються.
Що сидиш, наче під наглядом
Пий і веселися.
Затягнула та його кручина.
Ой, синочку, мій синочку
Прошу схаменися.
Друзі твої заведуть в неволю,
Біда станеться,
Сам тоді останешся
Вони тебе не визволять.
Бо в п’яниць немає дружби
Чисто так людської.
Все пропито: і сім’я,й здоров’я,
І честь, і совість.
Мати плаче, й не одна…
Гріх тобі буде юначе.
Чи вона ж тобі пробачить?
