Горпиніч Олена ВасилівнаГорпиніч Олена Василівна Доля нам подарувала зустріч з цією людиною не так і давно. У цієї жінки є все: велика доброта, щирість, порядність і золоте серце. Так, саме золоте, а в наш час, це дивовижна рідкість. Вона вміє розрадити, заспокоїти, і прийти на допомогу в складний час. Усі ці слова про районну поетесу Олену Горпиніч. Щиро, з теплом і добротою вона пише свої твори. З-під її пера виходять гарні вірші на різні теми: вона багато пише про свою родину, про чарівну і неповторну красу нашого мальовничого Полісся. Багато рядків присвячує своїм колегам по перу членам районного літературно-мистецького об’єднання «Рокита», гумористичні. Представляємо на ваш огляд її твори.
Діти у дорозі Діти у дорозі, Попрошу я в Бога, Мати у тривозі. Попрошу я стиха, Та що там казати, Щоб зберіг діток моїх, Найважче чекати. Це ж моя утіха.
Летіла б, шукала, У вікно вглядаюсь, Де ж та є стежина, Мабуть, вечоріє. Що до нас поверне Діждалася ж гостей, Чи дочку, чи сина. Душенька радіє.
Яблучка із липня Присвячено моєму чоловіку Саджанці садив цей чоловік, Вже і яблуня-красуня Навчений із малку. Одяглась нарядно. Він молився і просив Диво дивнеє в цю пору, Зігріту земельку: На душі відрадно.
-Прийми, будь ласка, пагінець, Зеленкуваті ще плоди, Укріпи коріння, Дочекатися стиглих треба. Бо вітер дує навпростець, А обвішані гілки Сонце палить своїм промінням. Тягнуться до неба.
Кожен ранок оглядав Перше яблучко в руці Бруньочки маленькі. До уст я підношу. Це буде листя, це буду цвіт, Здоров’я садівнику Білий і рожевий. У небес попрошу.
Ось листочок вже один За вікном вже хурделиця, Нарешті з’явився, Зима снігом сипле, Радіє чоловік: А у мене на столі Корінець прижився. Яблучка із липня.
Мобілка З ранку баба Степа біля печі тупа, «Де ж побілку я поділа? Куди положила? Ой лишенько, й сковорода вже підгоріла. Треба ж діду подзвонить, чи вже встав, Чи може спить? Га, Василю»! – «Що таке»? – «Принесено дров, а де вода? Чи напоїв ти корову, чи курям дав? І собачка їсти хоче, і котик муркоче». – «Бабо, я все знаю, все зроблю, Ти проговориш усю пенсію свою. Мобілка – річ дуже хороша, Але економ ти трохи гроші. Бачиш – світом пішла криза, Подорожчало життя, а ти, що слово – То цілу гривню викидаєш на сміття. Краще б стегенця купила Та смачненько ми поїли. І без твоєї вже турботи пороблю я всю роботу. Років з п’ятдесят годую я Корову, курей, індиків і поросят». – «Василю, може, вже кінчай мораль читати. Ти ж більше наговорив чим я. Накрилась вже пенсія й твоя. От сядь і подумай, як нам далі жити? Чи говорити, чи мовчати і де гроші брати»? «Бабо, хоч і за копієчку останню З Різдвяними святами прийми ти привітання. Хай здоров’я в тебе буде ще кричати, Пироги ще випікати, господарство тримати. Буду я тобі допомагати. Хай мир і злагода буде у нашій хаті»!
Плаче материнське серце Душу розриває Знову п’яний її синочок Зупину немає. Зростила, виховала Віддала навчатись Де ж та бідонька Там могла узятись? Не до навчання, а до бару Душа його тягнеться Там чекають його друзі Кличуть, насміхаються. Що сидиш, наче під наглядом Пий і веселися. Затягнула та його кручина. Ой, синочку, мій синочку Прошу схаменися. Друзі твої заведуть в неволю, Біда станеться, Сам тоді останешся Вони тебе не визволять. Бо в п’яниць немає дружби Чисто так людської. Все пропито: і сім’я,й здоров’я, І честь, і совість. Мати плаче, й не одна… Гріх тобі буде юначе. Чи вона ж тобі пробачить? |
Меню сайту
Пошук
Наше опитування
Статистика
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |