Гребіневич Мартин Архипович народився в 1923 році в селі Переходичі Рокитнівського району Рівненської області.

     Тяжкий шлях війни пройшов Мартин Архипович. 20-річним юнаком він пішов у партизанський загін «Ленінський» з'єднання ім. Боженка.

     З'єднання мало свій аеродром, на якому приймали літаки з Великої землі. В квітні 1944 року їх загін з'єднався з військовими частинами радянської армії на території Волинської області в місті Рожище. Там польовим військоматом Мартина Архиповича направили на Перший Білоруський фронт під командуванням Жукова. Після підготовки їх частину перекинули на передову лінію фронту в Польщу.

     В Любліні відбулась зворушлива зустріч  з  населенням  міста,  які зустрічали    частини    Радянської Армії.

     Форсував річку Віслу. Від імені радянського командування йому об'явлена подяка при прориві оборони на західному березі Вісли 16 січня 1945 року. Тоді ж він одержав другу подяку за участь в боях за місто Радом. В цих боях Мартин Архипович був поранений в ногу. Виписавшись з госпіталю, був учасником боїв за Варшаву і місто Лодзь.

     31 січня 1945 року наші війська вступили в кордони Бранденбурзької провінції. За ці бої він одержав подяку.

     Мартин Архипович брав участь при прориві оборони німців на річці Одері і наступу на Берлін, при оточенні німецьких військ південно східніше Берліну і одержав дві подяки. Брав участь у боях за місто Франкфурт. На околиці міста захопили аеродром. Ні один літак не встиг злетіти.

     Мартин Архипович був у почесному параді при переговорах Великої Трійки в Постдамі. В 1946 році був на параді наших військ у Берліні. Демобілізувався в квітні 1947 року. За бойові заслуги нагороджений орденами та медалями.

Нагороджений:

- Орденом Слави III ступеня,

- Медалю «За визволення Варшави»,

- Медалю «За взяття Берліну»,

- Медалю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 — 1945 років»,

- Медалю «За бойові заслуги»,

- Ювілейною медаллю «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».

     Помер 24 січня 2003 року.

Записано зі слів ветерана в1976 році Домантович Сергієм Михайловичем.