Кибукевич Галина Петрівна

Вул. ім. Федорова, 46
с.Більськ Рокитнівського р-ну Рівненської обл .34231
Дата народження: 08.05.1977.

Місце народження: с.Більськ
1984 р.- початок навчання у Більській ЗОШ І-ІІст.
1992р.-закінчення з відзнакою Більської НСШ та вступ до Лубенського педучилища.
1996р.-закінчення Лубенського педучилища і направлення на посаду вчителя математики в Більську ЗОШ І- ІІІст.
1997-1998рр.- навчання на курсах ЄШКО Спеціалізація: німецька мова
2002р.- обрана депутатом Блажівської сільської ради 2004р.- вступ до РДГУ
Факультет: математики та інформатики
Спеціальність: математика та основи економіки
Форма навчання: дистанційна, за держзамовленням Хоббі: вірші, музика, кулінарні експерименти Друкувалась: в газетах «Вільне слово», «Рокитнівщина»
Сімейний стан: неодружена

Моє село
Я буду завжди пам'ятати
Те мальовничеє село,
Де народила мене мати,
Дитинство де моє пройшло.

Серед лісів густих правічних,
Серед грузьких старих боліт
Село розкинулось привільно
І дана назва йому Більськ .

Маленькі вулиці зелені,
Неначе писанки хати.
В весняну і осінню пору
Рясні буяють тут сади.

А невеличкеє озерце,
Що розлилось серед села...
Навік усіх причарувала
Його невимовна краса :

Лілеї ніжні на свою вроду
Чарівно дивляться у воду,
Берези й сосни молоді
Круг озера ведуть танки.

А за селом в безмежнім полі
Шумлять,колишуться хліба,
І вітер хилить їх додолу
В земнім величному поклоні.

Між недоспілими житами
Стежина в'ється до села
Повисла над лісів, верхами
Косинка неба голуба.

Село моє мені відкрило
У світ широкий світлу путь.
Ти зіркою мені світило,
Тебе ніколи не забуть!

ПРОЩАННЯ
Я не кажу тобі :"Прощай!"
Та погляд твій чомусь з журбою
Промовлю стиха:" Що ж , бувай,
Ми ще зустрінемось з тобою."

Я не кажу тобі :"Прощай!"
Хоч знаю-зустріч ця остання .
Мені шепочеш :"3ачекай,
Не залишай мене ,кохана!"

Я не кажу-тобі :"Прощай!"
Живуть хай в серці сподівання.
Ти згодом зрозумієш сам .
Я не скажу , що це-прощання.

ЦЕ-сон
Стогне під ногами облетіле листя,
Знов іду алеєю сама.
А мені сьогодні дивний сон наснився,
Що були ми разом- ти і я .

Ми сиділи в лісі у осінній тиші,
Весело всміхався нам вогонь.
І було казково в вечоровім лісі,
Нас своїми крильми обняла любов.

Нас зірки єднали, в невідомість звали,
Ми стежками лісовими йшли.
Знову на галяві ми вогонь наклали-
Язики вогнені темрю пройняли.

Ти мене так ніжно пригортав до серця
У твоїх обіймах забувалось все.
І,здавалось,щастя було зовсім близько
І в житті кохання наше збереже.

Та не так все сталось ,як у сні гадалось,
Розійшлись дороги наші і шляхи ;
В самоті осінній мов луна гукнулись
Спогади далекої пори.

МОЛИТВА
Я сама порой не понимаю,
Что творится в глубине души,
Отчего так часто я страдаю
В ожиданьи жребия судьбы

Ведь судьба моя неумолима,
Не желает открываться мне,
Оттого так грустью я томима
Обращаюсь мысленно к Тебе.

Ты-мой Бог, Ты-Луч во мраке скверны,
Ты- Творец и Повелитель мой,
Возлагаю на Тебя надежды,
На Того, Кто властен над судьбой.

Я прошу дай силы, дай терпенья
Крест мой мне достойно пронести,
Твоего прошу благословенья,
За грехи,молю, меня прости.

Ведь судьба моя неумолима,
Не желает открываться мне,
Оттого так грустью я томима,
Обращаюсь мысленно к Тебе.

Ты- мой Бог,ТЫ -Луч во мраке скверны,
Ты -Творец и Повелитель мой,
Возлагаю на Тебя надежды,
На Того, Кто властен над судьбой.

Українська мова

Рідна мова калинова!
В тобі щебет солов'я,
І садок,і хата біла,
І стежина до ліска.

В тобі пісня материнська,
Що лунає крізь віки;
І лелека, що на стрісі
Знов гніздечко звив собі.

Українська мово рідна!
Я кохаю так тебе.
Ти для мене найсвятіша
З усіх мов, що в світі є.

Козак Хома (побрехенька)
(до дня «козацькі забави»)

Жила-була побрехенька.
Ні велика, ні маленька,
А достоту отакенька(показує )
Отож слухайте всі люди,
Що козак казати буде.
Звуть мене козак Хома,
Що на Хортиці ґуля.
Я почув про ваше свято
І побіг сюди завзято.
Я до річки - а човна...
Що ви думали?-Катма.
Що робити?Як тут бути?
Як же річку перебути?
Тут летить бачу орел.
Я до нього- а він в пень
Заховався і мовчить,
Тільки люлькою пихтить.»
«Ну,-кажу,-брат, виручай,»
На той берег доставляй.
За таку твою послугу
Я турецького дам дуку
На обід твоїм пташатам.»
«Добре, -каже,- ти всідайся
І назад не обертайся».
Залетів я на той бік
Ну а там татарів світ.
Що ж мені тепер робити?
Але ж мужній я козак.
Взяв і вирубав ялину,
Прив'язав собі до спини
І іду задком ось так.(показує)
Коли бачу аж татари
Мов стовпи всі поставили
І кричать:»Спаси, Аллах!
Дух лісів йде нас вбивать!»
Ну. Я їх минаю сміло
І сідаю на коня.
(Це ,скажу вам по секрету,
Кінь Мамая -козака)
Знати це-пора усім.
Ну, а то чарівний кінь,
От питає він мене:
Куди чорт тебе несе?»
Я,-кажу,- у Більськ іду.
Там кмітливість покажу,
Щоб всі знали на землі-
Треба вірити Хомі!»

Меню сайту

Вхід на сайт

Пошук

Наше опитування

Корисні посилання

Статистика

Онлайн всього: 1

Гостей: 1

Користувачів: 0