Кузьмич Кирило Борисович

Кирило Борисович Кузьмич народився в 1915 році в селі Дроздинь Рокитнівського району Рівненської області в сім’ї селянина. В 1939 році був призваний в Польську армію. В 1941 році розпочалась війна з німецько-фашистськими загарбниками. Німці захопили Польщу, разом з польськими солдатами попав в полон і Кузьмич.

В Німеччині працювали на каторжних роботах по 18 -20 годин на добу. Багато полонених помирали з голоду та холоду. З його розповіді: «Одного разу нас, полонених, вивели на площадку і поставили в ряд більше ста чоловік. Жінки німецьких службовців серед полонених обирали собі для ведення господарства помічників. В одне господарство обрали мене. Ввійшовши в довіру хазяйки я мав доступ до всього господарства. Хазяйка була дуже заможною, а чоловік її служив в армії офіцером. Я почав тайно допомагати полоненим, які працювали на дуже важких роботах. Ночами, коли хазяйка по імені Вурзель спала, я виносив із комори м'ясо, сало та яйця і передавав через огорожу для полонених. В цій сім’ї для мене життя стало не похоже на полоненого, але дуже боліла душа за рідною домівкою, мамою та рідною Україною. Два роки пробув в полоні. За ці два роки дуже добре вивчив німецьку мову і вільно міг спілкуватись. На той час в Німеччині нам пояснювали: «Хто спробує втікати, то зразу розстріляють». Риск для мене - благородна справа. Вирішив - втікати додому. Кордон від нас був не далеко. Два рази намагався до кордону доїхати велосипедом і затримували, але пояснював, що їхав в магазин за продуктами і збився з дороги. Мене відпускали. Коли із служби в відпустку приїхав хазяїн вони вирішили з хазяйкою поїхати в район до їх батьків, залишивши господарство на мене. Я переодягся в його офіцерську форму, забрав його документи і спокійно дійшов до станції. На пероні в цей час стояв товарний поїзди до Бреста. Я на ходу поїзда вскочив у вагон і доїхав до Бреста. З Білорусії я добирався пішком».

Але війна продовжувалася та Кирило Борисович стає на захист Батьківщини. Він очолює підрозділ партизанського загону імені Будьонного. Цей загін розташовується біля міста Олевська Житомирської області. Сам приймає участь в замінуванні мостів, кудою проїжджали німці з воєнною технікою.

Після війни Кирило Борисович стає на відбудову рідного села. В першу чергу відремонтували школу, яка була пошкоджена німецькими бомбардувальниками. В 1948 році був призначений головою Дроздинської сільської ради. Останні роки трудової діяльності Кирило Борисович присвятив охороні природи в лісному господарстві.

В своїй книзі «Парашутисти над Загальєм» Андрій Гречко коротенько згадує про бойові заслуги Кирила Борисовича Кузьмича. Він з ним також приймав участь на фронті.

Нагороджений:

Орденом «Отечественной войны ІІ степени»

Орденом «Красное Знамя»

Медаллю «Партизану Отечественной войны І степени»

Медаллю «За Победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941 – 1945 гг.»

Медаллю «Двадцать пять лет Победы в Великой Отечественной войне 1941 – 1945 гг.»

Медаллю «Тридцать лет Победы в Великой Отечественной войне 1941 – 1945 гг.»

Медаллю «Сорок лет Победы в Великой Отечественной войне 1941 – 1945 гг.»

Медаллю «50 лет Победы в Великой Отечественной войне 1941 – 1945 гг.»

Медаллю «Захиснику Вітчизни»

Медаллю «50 лет Вооруженных Сил СССР»

Медаллю «60 лет Вооруженных Сил СССР»