Середа, 28.06.2017, 03:16
Вітаю Вас Гість | RSS


​Кузьмич Кирило Борисович

Кирило Борисович Кузьмич народився в 1915 році в селі Дроздинь Рокитнівського району Рівненської області  в сім’ї селянина. В 1939 році був призваний в Польську армію. В 1941 році розпочалась війна з німецько-фашистськими загарбниками. Німці захопили Польщу, разом з польськими солдатами попав в полон і Кузьмич.

В Німеччині працювали на каторжних роботах по 18 -20 годин на добу. Багато полонених помирали з голоду та холоду. З його розповіді: «Одного разу нас, полонених, вивели на площадку і поставили в ряд більше ста чоловік. Жінки німецьких службовців серед полонених обирали собі для ведення господарства помічників. В одне господарство обрали мене. Ввійшовши в довіру хазяйки я мав доступ до всього господарства. Хазяйка була дуже заможною, а чоловік її служив в армії офіцером. Я почав тайно допомагати полоненим, які працювали на дуже важких роботах. Ночами, коли хазяйка по імені Вурзель спала, я виносив із комори м'ясо, сало та яйця і передавав через огорожу для полонених. В цій сім’ї для мене життя стало не похоже на полоненого, але дуже боліла душа за рідною домівкою, мамою та рідною Україною. Два роки пробув в полоні. За ці два роки дуже добре вивчив німецьку мову і вільно міг спілкуватись. На той час в Німеччині нам пояснювали: «Хто спробує втікати, то зразу розстріляють». Риск для мене - благородна справа. Вирішив - втікати додому. Кордон від нас був не далеко. Два рази намагався до кордону доїхати велосипедом і затримували, але пояснював, що їхав  в магазин за продуктами  і збився з дороги. Мене відпускали. Коли із служби в відпустку приїхав хазяїн вони вирішили з хазяйкою поїхати в район до їх батьків, залишивши господарство на мене. Я переодягся в його офіцерську форму, забрав його документи і спокійно дійшов до станції. На пероні в цей час стояв товарний поїзди до Бреста. Я на ходу поїзда вскочив у вагон і доїхав до Бреста. З Білорусії я добирався пішком».

Але війна продовжувалася та Кирило Борисович стає на захист Батьківщини. Він очолює підрозділ партизанського загону імені Будьонного. Цей загін розташовується біля міста Олевська Житомирської області. Сам приймає участь в замінуванні мостів, кудою проїжджали німці з воєнною технікою.

Після війни Кирило Борисович стає на відбудову рідного села. В першу чергу відремонтували школу, яка була пошкоджена німецькими бомбардувальниками. В 1948 році був призначений головою Дроздинської сільської ради. Останні роки трудової діяльності Кирило Борисович присвятив охороні природи в лісному господарстві.

В своїй книзі «Парашутисти над Загальєм» Андрій Гречко коротенько згадує про бойові заслуги Кирила Борисовича Кузьмича. Він з ним також приймав участь на фронті.

Нагороджений:

Орденом «Отечественной войны ІІ степени»

Орденом «Красное Знамя»

Медаллю «Партизану Отечественной войны І степени»

Медаллю «За Победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941 – 1945 гг.»

Медаллю «Двадцать пять лет Победы в Великой Отечественной войне 1941 – 1945 гг.»

Медаллю «Тридцать лет Победы в Великой Отечественной войне 1941 – 1945 гг.»

Медаллю «Сорок лет Победы в Великой Отечественной войне 1941 – 1945 гг.»

Медаллю «50 лет Победы в Великой Отечественной войне 1941 – 1945 гг.»

Медаллю «Захиснику Вітчизни»

Медаллю «50 лет Вооруженных Сил СССР»

Медаллю «60 лет Вооруженных Сил СССР»

Медаллю «70 лет Вооруженных Сил СССР»

Пам’ятним знаком «50 років Визволення України»

Записано зі слів внука Лісовця Богдана Панасовича

Вхід на сайт
Пошук
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 441
Корисні посилання







Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0