Микола Васильович Кирильчук (творчий псевдонім Василь Кирмик) народився 05.11.1959 року у с. Мушня Рокитнівського району Рівненської області.
Закінчив Івано-Франківський технікум фізичної культури, а потім Рівненський державний педагогічний інститут ім. Д. 3. Мануїльського.
Працював учителем фізичної культури в Глиннівській середній школі, завідував відділом у справах молоді та спорту Рокитнівської райдержадміністрації, редактором районної газети «Голос Полісся», а пізніше - кореспондентом «Новини Рокитнівщини».
Микола Васильович був головою Рокитнівської районної Всеукраїнської громадської організації (ВГО) «Захист дітей війни», президентом районної шахово-шашкової федерації, очолював культурно-спортивну асоціацію чорнобильців (КСАЧ) «Азалія».
Помер 29.01.2020р.
Вірші із збірки автора «Ліс… Життя… Вірші…»
Люблю тебе, моє Рокитне!
Як сонце - лагідне й привітне,
Як вересневий небокрай,
Люблю тебе, моє Рокитне,
Мій рідний дім, мій рідний край!
3 тобою я навіки зрісся,
Тебе навіки полюбив,
Перлино милая Полісся –
Моє з найкращих в світі див!
І як же тебе не любити,
Як в час печалі та журби
Не цілувати віт рокити
Чи гілку старої верби?
Чи можна хоч колись забути
Це небо чисте, голубе,
Та димарів нової гути,
Що підпирають синь небес?
Твоїх заквітчаних оселей
Такий приємний рідний дим
І твоїх вулиць паралелей,
Що в серці сходяться моїм?
Люблю тебе, моє Рокитне –
Земний благословенний рай!
Дитя маленьке і тендітне,
Живи, рости і процвітай!
Хай небо ніжне і блакитне
В осінній день прекрасний цей
Всіх привітає, бо Рокитне
Свій відмічає ювілей!
Сто тридцять перша ця річниця,
Не зовсім кругла дата ця,
Хай буде, ніби та криниця –
Прозора й чиста без кінця!
7.09.2017 р. 02-46 год.
Так собі... про себе
Пишу - паперу б не зігнути
І не пізнать моральних мук.
Ох, хлопці, мав би я комп’ютер,
Не говорю про ноутбук!
То я таке вам наспівав би,
Такого всякого наплів,
Що ці хореї і ці ямби
Я просто змучив би без слів!
Ці дактилі та анапести
Ці амфібрахії, повір,
Я б плів і завжди буду плести
І без кордонів, і без мір.
Вони лягають в мою душу,
У саме серце, у лівий бік.
Хоч не люблю їх я, та мушу
Запам’ятовувать повік.
Так, голова все пам’ятає ...
А якщо голову оту
Піском всі люди закидають,
Хто цю закриє пустоту?
...Немає в мене цього дива
Та і почім воно мені?
Бо й без нього живу щасливо,
А, може, й ні, а, може, й ні!?
Василь Кирмик 17.09. 2016 р.
Поліськім жінкам
Ой, жінки ви, мої любі, ой, поліські ви
жінки,
Часом добрі, рідше - грубі, але ж
милі все - таки.
Як мені тепер добратись, щоб
по-справжньому хоч раз
Підійти і обійняти, пригорнуть до
серця вас.
Як знайти оту хвилину, поки я іще
живий,
Щоб до всіх до вас прилинуть,
поки ще живі і ви
Хто мені дасть таку змогу всіх
спитати: «Як життя,
Що за болі і тривоги вас ведуть у
небуття
Таких милих і красивих, серцю
дорогих моїм,
Тим, кому надав Бог сили бути
добрим в світі цім?
Тим, кого із домовини взяв
Господь у райський світ:
Чи то матір, чи дитину у неповні
сорок літ?»
Та звертаюсь не до мертвих,
я звертаюсь до живих,
Поки ви ще не при смерті,
і надія є в крові:
«Голосуйте за будь-кого, хто вам
щастя любі дасть,
Але те тільки не за того, хто обманить
і продасть!».
Бо народні ті базіки обіцяють,
як на сміх,
Нам одні молочні ріки, щоб
втопити в них усіх.
Микола Кирильчук 8 березня 2004 року
Читаючи «Маленького принца»
Забудь образи, різні чвари
та неприємне все забудь,
і будь в житті, як той ліхтарник,
освічуючи іншим путь.
Не будь в житті «великим перцем»,
добро робити всім спіши!
Твори життя зі щирим серцем,
додавши чистоту душі.
Коли шукаєш, як дитина,
життя людського саму суть,
то на шляху люба стежина
тобі укаже вірну путь.
9.ХІ.08
Ну ось, - мене й не стало...
Ну ось, - мене й не стало, друже…
Чи вбитий я, чи мо’ помер,
Чи хтось радіє, чи не дуже -
Яка різниця вже тепер?
Ну ось, - мене, друже, й не стало
Подався хмаркою в зеніт:
Як не було - не існувало
Серед заплаканих рокит.
Ну ось - й не стало, друже, мене.
Я бачу зараз інший світ,
З якого у життя буденне
Тобі передаю привіт.
Не стало, друже, мене ось,
Але, повір - хотів я жити,
І рідний край, де це стряслось,
Я ти тепер, ще більш любити,
Летіть розхристаним в поля
В любий мороз - мені байдуже,
Бо це - моя свята земля,
Але мене не стало, друже...
Я по поліській цій землі
Завжди летів - куди попало:
Живий, одягнутий в імлі...
Але мене тепер не стало.
Коли підеш на стадіон,
То вересу листок зелений
Чи незабутній синій льон
Візьми - покласти біля мене.
Не говори слів похвальби, -
Ні їх, ні вічне «алілуя»
Я вже ніколи не почую,
А ти люби свій край, люби...
Люби, як я, люби без тями,
Як можеш краще - так люби!
...Я обнімаю тебе з ями,
Я посміхаюся тобі...
Микола Кирильчук-
Василь Кирмик. 23.10. 2008 р
