Субота, 08.05.2021, 09:30
Вітаю Вас Гість | RSS


Пілат Оксана Мирославівна.

Біографія

«Я народилася 1 грудня 1950 року в селі Тухля Сколівського району Львівської області. Село славне, відоме з повісті Івана Франка «Захар Беркут». Воно завжди було бунтарським. Коли радянська влада хотіла закрити церкву, жоден із жителів села не вийшов на роботу в колгосп. Квічали негодовані свині, ревли недоєні корови. Влада прислала солдат, але ті не могли впоратись із бунтарями, тож владі довелося поступитись. Церкву залишили і, незважаючи на репресії щодо священників,  вона завжди працювала.

Невдовзі батьки переїхали у райцентр, в м. Сколе, де я в 1956 році, у неповні 6 років пішла до школи. Мама казала, що в школу я записалась сама. Батьки працювали при 8-годинному робочому дні і  6-ти денному робочому тижні і не мали часу займатись дітьми, то ж я бігала до школи, яка знаходилася поруч. Брат, на 4 роки старший, вже ходив до школи, а я бігала від бездоглядності. Та скоро вчителі помітили, що я у 5 років вже читаю на трьох мовах (українська, російська і польська) та й стали брати мене до класу почитати навіть учням 3-4 класу, а потім звернулись до батьків з пропозицією віддати мене до школи.

В 1964 році я закінчила 8 класів Сколівської середньої школи, без жодної четвірки. Райком комсомолу запропонував батькам готувати мене до вищої партійної школи, чого не хотіла ні я, ні мої батьки. Я вирішила вступати до медичного училища, але у Львів куди ми з татом (мені ж лише повних 13 років) повезли документи, голова приймальної комісії відповіла : «Нам есть кого учить, кроме аборигенов». У Львові на ту пору всі пости, навіть незначні, займали росіяни. Тож тато переконавшись, що на Львівщині у нас перспектив немає, завербувавсь у Крим, радгосп «Сонячна долина», біля Судака. А я в тому ж році (1964) поступила в Сімферопольське медучилище, яке закінчила в лютому 1968 році з відзнакою і 5-ти процентністю. В той час випускникам училищ дозволяли поступати у вуз лише 5%. Я ввійшла у ті 5% і в 1968 році поступила в Кримський медінститут. Після мого вступу батьки вирішили повернутись на Львівщину. В 1970 році я спробувала перевестись у Львівський медінститут, та мене знову не прийняли. Довелось переводитись у Тернопіль і в 1974 році я закінчила Тернопільський медінститут з відзнакою. І хоч випускників з червоними дипломами залишали в інституті, я в те число не потрапила. Мене відправили на роботу в Іркутськ, де я мала відпрацювати 3 роки. Відпрацювала 9 років і не жалкую. Я обслуговувала будівельників БАМу, надаючи допомогу в палатках в 40-градусний мороз. А влітку нас, молодих лікарів, відправляли надавати допомогу мешканцям Сибіру. Групу лікарів і допоміжного персоналу за допомогою вертольотів відправляли у верхів’я ріки, тої чи іншої, а потім ми сплавлялись на катамаранах і зупинялись на березі річок. Там ми теж оглядали, лікували, проводили процедури, а іноді і операції. Це дало мені колосальний досвід, який потім дуже допоміг мені після Чорнобиля, коли з району виїхало до 70 % лікарів. В поліклініці в мене залишилось всього 7 лікарів і я приймала за терапевта, невропатолога, за травматолога і дерматолога. Але це було пізніше.

В 1983 році я вирішила повернутись в Україну і звернулась у Мінохорони здоров’я. Мене відправили в Рівненську область, а облздороввідділ – в Рокитне. Так з березня 1983 року я почала працювати в Рокитному. Більше 20 років я працювала заступником головного лікаря з амбулаторно-поліклінічної роботи. Я проїхала весь район, немає в районі навіть найменшого хутора, де б я не побувала.

В 2005 році я перейшла працювати викладачем поліклінічних дисциплін Рокитнівського медичного училища. Нині на заслуженому відпочинку.

В 1988 році мені вдалося ціною великих зусиль добитися будівництва добудови до медичного училища під районну поліклініку, бо працювати далі в крихітному пристосованому приміщенні не було можливості.

В 1989 році я купила для поліклініки перший в Рокитнівському районі комп’ютер. Директор медичного училища назвав це комп’ютерним проривом. Я горджусь, що я першою приклала руку до комп’ютеризації району, хоч нині вже ніхто цього не пам’ятає. А тоді перший секретар райкому партії Миськов М.В. мало не щодня водив до мене гостей показати комп’ютер.

В 2018 році мене нагородили Почесною грамотою Верховної Ради України «За заслуги перед українським народом». Нагороди різні були і до цього, але саме цю я вважаю найголовнішою».

 (Записано зі слів Оксани Мирославівни Пілат, квітень 2019 рік).

Попри зайнятість на роботі пані Оксана знаходить вільний час на створення прекрасних вишитих картин. Які люб’язно надавала нам для експонування у нашій бібліотеці під назвою «Святий образ на полотні».

Наша героїня є однією з найкращих читачів бібліотеки. Це надзвичайно щира та гарна людина. Захоплюється пані Оксана зарубіжною класикою, детективами та літературою сповненою емоцій та почуттів. Вона завжди охоче ділиться думками про прочитану книгу з бібліотекарями та відвідувачами установи. Оксана Мирославівна наша постійна, щедра книгодарувальниця. Фонд нашої книгозбірні неодноразово поповнювався чудовими книгами, які презентувала пані Оксана нашій установі.

Вхід на сайт
Пошук
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 555
Корисні посилання









Статистика
Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0