Неділя, 17.12.2017, 12:55
Вітаю Вас Гість | RSS


с.Переходичі

с. Переходичі

Рокитнівський район, Рівненська область

     Село Переходичі знаходиться на північному-заході району за 81 км. від райцентру. На північ від села знаходиться село Будимля Дубровицького району, на сході Старе-Село, на півдні села Вежиця і Чермень, на заході Великі Озера і Шахи Дубровицького району.

     Назва села Переходичі походить від слова «переходити». Сама назва села свідчить про те, що колись добратись до цього села можна було тільки пішки, переходячи кладками через болота. І лише взимку, коли замерзне, або влітку, коли трохи підсохне можна доїхати підводою. Раніше, до 1976 року, навколо села були болота і до нього можна було потрапити через броди. Де чоловіку середнього зросту інколи води було по груди.

     Хто саме заснував село і дав йому назву, ніхто з мешканців не знає. Є декілька легенд про заснування села. Одну з них розказав ще в сімдесяті роки Полюхович Самійло Павлович 1899 року народження. Місцевість заселяли втікачі з панських маєтків, які не хотіли миритися із тяжким життям. Саме тут, серед боліт вони оселилися і вели своє убоге господарство самостійно. Це відбулося приблизно в кінці ХІV століття, коли селян почали закріпачувати.

     Ще здавна тут виникли хутори із загадковими назвами. Всі вони протягом довгих часів були ізольовані один від одного болотами. Лише згодом люди ходили, а пізніше – їздили одне до одного однією дорогою й протоптали броди. А вздовж них проклали кладки, які проіснували аж до 70-х років XX ст.

     Довгі часи зберігалася хутірська система, а відтак знову частково хуторяни заселяли місцевість до центру села. З приходом польської влади у 20-х роках XX ст. відбулася так звана комісація. По-новому були проведені нарізання земельних наділів, і люди знову роз'їхалися по своїх наділах, островах-хуторах. Проіснувала нова хутірська система аж до 50-х років XX століття. Із приходом радянської влади й створення колгоспів селян знову зселяли до села, або ближче до нього. Але хутори – острівки з невеликими клаптиками землі – залишалися до осушення боліт у 1976 році.

      У 20-х роках XX ст. розпочалася нова ера в житті поліщуків. В 1928 році польська влада відкрила першу школу в селі. В ній навчалося 20 дітей.Навчання проводилося польською мовою безкоштовно, в невеличкій двокімнатній хатині селянина Домантовича Вакули Олексійовича. В одній кімнаті жив сам господар, а в другій навчались учні. Їх навчав вчитель по прізвищу Чопер.

     1939 року територію Західної України звільнили від панської Польщі, й вона увійшла до складу Радянського Союзу: об'єднались східна і західна її частини в єдину радянську республіку.

     Мирне життя селян порушили в 1941 році початком Другої світової війни. Червень 1941-січень 1943 років – село тимчасово окуповане німецько-фашистськими загарбниками.

      Односельчани, як і весь народ стали на захист своєї країни. В перші дні війни село було окуповане, більшість чоловіків пішли на фронт, багато пішли в партизанські загони, які діяли в лісах нашого району.

     В січні 1943 року територія нашого села і району була звільнена від окупантів передовими частинами.

     Після звільнення села люди повертались до своїх домівок.

     До 1950 року жителі села були одноосібними господарями, а в 1950 році було організовано колгосп «Сталінська Конституція». В 1968 року до села Переходичі провели радіо та телефон, у 1971 році село електрифіковано, в 1974 році в селі розпочалася меліорація боліт, яка закінчилась в 1982 році.

     Більшість односельчан працювали у радгоспі «Старосільський». В 1996 році радгосп реорганізовано у КСП «Старосільське».

     У 1976 році розпочато наступ на одвічні поліські болота. Аж до сусідніх сіл — Будимлі, Великих Озерів — простягнулися тисячі гектарів орної землі (в інших селах проведено також осушення боліт).Й «пішли в забуття» колишні хутори, на яких жили сотні років, а можливо тисячоліть.

     У 1985 році побудовано дорогу Старе-Село – Переходичі. У 2008 році зроблено ремонт дороги на відрізку Старе-Село – Переходичі, її розширили, частину – покрили асфальтом.

     Восени 2004 року до Переходич організували регулярне автобусне сполучення, що стало знаковою подією для жителів села.

     У 2006 році загальноосвітню школу І-ІІ ступенів реорганізували в школу І-ІІІ ст.

     В селі на кладовищі стоїть стара церква, яка є найстарішою в усій окрузі. Є відомості про те, що церква збудована в 1654 році, а дзвіниця була прибудована в 1711 році, за іншими даними збудована (а може перебудована) у 1867 році (священик Анатолій Косачевський). У дзвіниці, яку збудували наші сучасники висить табличка з написом: «Церква побудована в 1867 році при священикові Антонії Косачевському». Це – єдине письмове повідомлення, що збереглося, в якому йдеться про церкву, яка існує й донині. Цікавим є те, що церква в своєму початковому варіанті збудована без жодного цвяха. Навіть підлога, вистелена колотими дошками і прибита дерев’яними цвяхами. На головному куполі церкви стояв викований хрест з усіма можливими прикрасами. Скільки йому років – також ніхто не знає. Але за своєю архітектурною оригінальністю він дуже старий.

     У 1993 році побудовано нову дзвіницю, яку було зруйновано у 1980-х роках. З 1997 року і до цього часу в Свято-Успенській православній церкві служить священик Миколай.

     На при церковному кладовищі є два оброслих мохом та лишайниками кам’яні хрести, які своєю формою та розміром нагадують козацькі хрести, які є на місті Берестецької битви. Лишається загадкою коли і хто їх поставив, тому що жителі села нічого не знають про це.

     Територія Галицько-Волинської Русі, куди входило і село Переходичі, часто потерпало від татарських набігів. Можливо тоді, а може і пізніше, під час визвольної боротьби на чолі з Богданом Хмельницьким, коли в 1649 році розгорнулась війна наново між поляками і козаками на цих землях, кудою проходила демаркаційна лінія, тут знайшли смерть сотні козаків, на честь яких і поставлено ці хрести.

     Населення складає 510 чол. (на 01.01.2014). Інфраструктура села включає: Свято-Успенська українська православна церква московського патріархату, Переходицька загальноосвітня школа І-ІІІ ст., магазин «Рибалки», приватний Магазин «Мрія», публічно-шкільна бібліотека с. Переходичі (відкрита в 1959 р.), Переходицький сільський клуб (збудований у 1961 р.), шкільна їдальня (відкрита у 1977 р.), фельшерсько-акушерський пункт (відкрито у 1974 р.).

***

- Домантович М. Моє село / М. Домантович // Рокитнівщина. – 2002. – 16 жовт. – С. 3.

- Домантович М. Переходичі – відлуння років / М. Домантович // Новини Рокитнівщини. – 2010. – 3 груд. – С. 6.

- Домантович М. Переходичі – відлуння років / М. Домантович // Новини Рокитнівщини. – 2010. – 7 груд. – С. 3.

- Домантович М. Переходичі: відлуння віків / М. Домантович. – Переходичі-Рівне, 2008. – 33 с. : іл.

- Завада В. Т. Дерев’яні храми Полісся / В. Т. Завада. – К. : Техніка, 2004. – С. 35-38.

- Коханевич В. Н. Топоніміка і легенди Рокитнівщини : наук.-пізнавальний посіб. / В. Н. Коханевич. – Рокитне, 2007. – С. 56.

- Пура Я. О. Походження назв населених пунктів Ровенщини / О. Я. Пура. – Львів : Світ, 1990. – С. 34.

Переходичі, Рокитнівський район, Рівненська область [Електронний ресурс] / Історична Волинь. Електрон. дані. . – 2014. – Режим доступу: http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&view=article&id=4710:2014-06-09-11-33-11&catid=

58:2013-12-24-09-57-13&Itemid=17 ). – Назва з екрана.

Підготувала: Р. Лісовець


Натисніть на значок для того щоб дізнатися більше інформації

Вхід на сайт
Пошук
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 455
Корисні посилання







Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0