Варвара Антонівна

Варвара Антонівна

     … Вона була десятою і наймолодшою дитиною у поштивій православній  сім’ї.  Мама Варвари Антонівни ходила пішки на прощу до Києва та Почаєва. Брала з собою кілька пар постолів і йшла. А ще вона брала участь у будівництві  храму Успіння Пресвятої Богородиці, що в селі Рокитне (сьогодні йому 125 р.). Всевишній  продовжив їй віку до 96 років…  Щирим християнином та добрим господарем був і батько нашої героїні. Вони з дружиною і худоби багато тримали, і землі  у своєму володінні мали велику площу. Бути набожними та працьовитими відповідно навчали і дітей своїх. Ту батьківську науку нащадки їхні пронесли через усе життя…

     Нашій бабі Варочці цієї зими виповнилося 85. Кожен свій свідомий день вона прожила у труді і у молитві. Працювала змалечку, дорослою і коли заміж пішла. Каже, що через невеличкий зріст важко було й до припічка дістатися у чоловіковій хаті, щоб їсти наварити. Свекрухи  невдовзі не стало після їх одруження, тож  вся відповідальність по жіночій лінії лягла на молоду господиню. І вона всьому давала лад:  вправно поралася по хазяйству, встигала пообробляти городи і ягід в лісі набрати. Надійною підтримкою та опорою для Варвари Антонівни завжди був чоловік, якому вона подарувала чотирьох синів і з яким у парі прожила до останнього його подиху, майже шість десятків літ (57). Господар її увесь свій трудовий вік пропрацював машиністом тепловоза в лісгоспі, а вона — санітаркою в хірургії. На заслужений відпочинок пішла, як настав час служити синам у армії, одружуватися і будуватися… А коли почали народжуватися онуки, баба Варочка допомагала дітям їх ростити. Минув час — стала тішити й правнуків. Родина її розрослася:  сьогодні має наша Варвара Антонівна 12 онуків і 10 правнуків. Є кому допомогти і кому походити вже біля неї. Та де там! Жінка така ж невгамовна. Вона ще сама  того діла світ переробить. І в ліс, як сезон, то  майже щодня ходить.   А як працює на городі! Вона й оре його зроду-віку перша на вулиці. Сусіди кажуть, що вони в цьому плані завжди рівняються на бабу Варочку. І не тільки в цьому. Вона взагалі є для них взірець у всьому: і в працьовитості, і в терпимості, і в щедрості. Вона ж і пасок напече, то всі роздасть, а собі залишить одну малесеньку. Вона і роззсади насадить, і яблук в неї вродить завжди рясно, і насіння гарбузового багато навибирає.  А як продає щось вирощене, то ніколи дорого не візьме: дивиться по статках людини. Коли ж треба прихисток комусь дати, то Варвара Антонівна також проявляє розуміння та широту душі . Розповідають, що в період заснування чоловічого монастиря «Живоносне джерело» у неї упродовж кількох тижнів проживали монахи.  А як вона вишиває…. Вона й сорочок навишивала для всіх у  родині, і знайомим надарувала своїх вишивок у різні міста. А скільки вишивок є в церкві ікони Почаївської  Божої Матері, що на Загір’ї, де вона зараз співає в церконому хорі .

     А щирий   характер  нашої героїні, і вдача її, і кожна добра справа, як зазначалося вище мабуть,   від кріпкої віри її . У Почаєві жінка неодноразово бувала ще у далекі радянські часи. ЇЇ сповідав колись сам схиігумен Амфілохій. У Свято-Троїцькому соборі, що в райцентрі,  вона молилася з часу заснування. І колядувати увесь час ходила із півчими собору. А коли заснували церкву ікони Почаївської Божої матері, що на Загір’ї, неподалік якої Варвара Антонівна проживає, вона повністю присвятила себе  служінню цієї церкви. Їй довіряли пекти просфори, носити скриньку під час коляд і хранити гроші, коли не було ще церковної каси. А скільки ж то вона викольодувала для рідного храму. І яка в неї пам’ять Божа, і скільки вона псалмів знає і скільки духовної літератури читає! А закінчила ж жінка лише 1 клас у війну, проте закінчила на відмінно. Для своїх  прихожан вона людина, на яку рівняються і на якій ніби все тримається. Вона, як основа основ. Основа тепла, світла, добра.