Зубчик Валентина Марківна.
Зубчик Валентина Марківна народилась в селі Рокитне Рокитнівського району Рівненської області у 1986 році. В чотири рочки читала, а в неповних шість пішла до школи. Рокитнівський НВК «Школа І-ІІІ ступенів-ліцей», закінчила з золотою медаллю. Вступила до Національного педагогічного університету ім. Драгоманова в місті Києві. Після закінчення працює в Рокитнівській гімназії. За фахом вчитель української мови та літератури, світової літератури, практичний психолог. Заміжня, має донечку та синочка, знаходиться в декретній відпустці.
Захоплюється написанням віршів, статей на різноманітні теми, складанням кросвордів. Друкується у місцевій газеті «Новини Рокитнівщини».
* * * *
Душа болить у ці буремні роки,
Болить душа від стогону землі
До чого дожилися наші внуки:
Створено справжнє пекло на Землі.
Чи думав хто, а за яким законом?
У братовбивчу втягнені війну
Стоять по різні боки від заслонів
Брат проти брата, батько і … – сини.
А за які гріхи, яку провину,
Чому страждає весь вкраїнський люд?..
Ми розпинаєм рідну Україну,
А матерів серця топчемо в бруд.
З іскрою віри в очах,
Із надією – обіцяне справдиться,
Мріючи про краще життя.
Розбились об стіну реальності
Протестуючі – зброя у вмілих руках:
Лицемірство без меж досконалості!
Білий сніг на зеленій ялині,
Відлетів уже ключ журавлиний,
І прийшла білосніжна зима,
А тебе все нема та й нема.
Розлука як холод зимових полів –
Серце сповнене всіх почуттів…
Смутку срібна метелиця
Тихо між нами стелиться.
Ти приходиш уві сні наче марево біле,
Промовляють до мене вуста:
«– Не журися, не плач, ти – моя!»…
Знов розгулялась віхола-хурделиця
Шлях рушником білим стелиться.
Манить за собою, веде і веде
Від мене до тебе він тягнеться-йде.
Весна прийшла...
Весна прийшла: вдихни на повні груди.
Весна прийшла – на хвильку зупинись...
Прислухайся, як горобці співають,
І навкруги ти тільки озирнись.
У висоті цвітуть серед блакиті
Хмаринки білими рядами,
Немов дерева в сніжно-білім цвіті,
Огорнені духмяними медами.
Прилинув вітер десь з-за лісу,
Приніс нам пахощі сосни...
Моє Полісся – ти прекрасне!
Весною, взимку, літом, восени...
Любов
Любов матері до дитини,
Чим можна вимірять її?
Таку велику, неосяжну?
Цього немає на Землі.
Та ні ж бо, берег – це межа,
Любов – простори це небесні...
Це найгучніше, безсловесне...
Бо мама й доня – так красиво,
Коли ті рученьки маленькі,
Так палко тягнуться до мами.
Коли ті очі – найдорожчі,
Сяють світлими промінцями.
Коли із уст тих, наймиліших,
Злітає лепетання: «Мама!»
Перемога, Свята Перемога!
Перемога, Свята Перемога!
До якої ішли Ви роки
Це тяжка і пекельна дорога...
Уклін Вам, діди і батьки!
А як боляче, важко згадати
Відлуння воєнних років:
І заплакана рідна мати –
Серце рветься на сотні шматків.
Не вернеться усе назад,
Вічна пам’ять – народ шанує:
Спить в могилі Невідомий Солдат.
«Як вам, тяжко було в ті роки?»
Бо не бачили вони, хай і не знають...
Не тривожте сумні думки!
Ти прийди, до землі поклонись
Ветеранам! Це – солдати-герої...
Що під мирним небом ти родивсь!
Чорнобиль
Самотнє сонце над селом
Багряні очі закриває,
І ніжність рук своїх – тепло,
На землю людям посилає.
Красу й чарівність, де не глянь
Скрізь радіація спалила
І горе, сльози, біль, печаль,
У душі людям поселила.
А наша славна Україна,
Не мала щастя до пуття,
Несе у згорточку дитину –
Своє Чорнобильське дитя!
