Зубчик Валентина Марківна

Зубчик Валентина Марківна.

Зубчик Валентина Марківна народилась в селі Рокитне Рокитнівського району Рівненської області у 1986 році. В чотири рочки читала, а в неповних шість пішла до школи. Рокитнівський НВК «Школа І-ІІІ ступенів-ліцей», закінчила з золотою медаллю. Вступила до Національного педагогічного університету ім. Драгоманова в місті Києві. Після закінчення працює в Рокитнівській гімназії. За фахом вчитель української мови та літератури, світової літератури, практичний психолог. Заміжня, має донечку та синочка, знаходиться в декретній відпустці.

Захоплюється написанням віршів, статей на різноманітні теми, складанням кросвордів. Друкується у місцевій газеті «Новини Рокитнівщини».

* * * *

Душа болить у ці буремні роки,

Болить душа від стогону землі

До чого дожилися наші внуки:

Створено справжнє пекло на Землі.

Чи думав хто, а за яким законом?

У братовбивчу втягнені війну

Стоять по різні боки від заслонів

Брат проти брата, батько і … – сини.

А за які гріхи, яку провину,

Чому страждає весь вкраїнський люд?..

Ми розпинаєм рідну Україну,

А матерів серця топчемо в бруд.

Вони йдуть з почуттям справедливості,

З іскрою віри в очах,

Із надією – обіцяне справдиться,

Мріючи про краще життя.

Всі почуття, високі прагнення, наміри,

Розбились об стіну реальності

Протестуючі – зброя у вмілих руках:

Лицемірство без меж досконалості!

Смутку срібна метелиця

Білий сніг на зеленій ялині,

Відлетів уже ключ журавлиний,

І прийшла білосніжна зима,

А тебе все нема та й нема.

Розлука як холод зимових полів –

Серце сповнене всіх почуттів…

Смутку срібна метелиця

Тихо між нами стелиться.

Вітер морозом січе, завірюхою виє,

Ти приходиш уві сні наче марево біле,

Промовляють до мене вуста:

«– Не журися, не плач, ти – моя!»…

Знов розгулялась віхола-хурделиця

Шлях рушником білим стелиться.

Манить за собою, веде і веде

Від мене до тебе він тягнеться-йде.

Весна прийшла...

Весна прийшла: вдихни на повні груди.

Весна прийшла – на хвильку зупинись...

Прислухайся, як горобці співають,

І навкруги ти тільки озирнись.

У висоті цвітуть серед блакиті

Хмаринки білими рядами,

Немов дерева в сніжно-білім цвіті,

Огорнені духмяними медами.

Прилинув вітер десь з-за лісу,

Приніс нам пахощі сосни...

Моє Полісся – ти прекрасне!

Весною, взимку, літом, восени...

Любов

Любов матері до дитини,

Чим можна вимірять її?

Таку велику, неосяжну?

Цього немає на Землі.

Любов – це океан безмежний,

Та ні ж бо, берег – це межа,

Любов – простори це небесні...

Це найгучніше, безсловесне...

І всеохоплююче диво:

Бо мама й доня – так красиво,

Коли ті рученьки маленькі,

Так палко тягнуться до мами.

Коли ті очі – найдорожчі,

Сяють світлими промінцями.

Коли із уст тих, наймиліших,

Злітає лепетання: «Мама!»

Перемога, Свята Перемога!

Перемога, Свята Перемога!

До якої ішли Ви роки

Це тяжка і пекельна дорога...

Уклін Вам, діди і батьки!

А як боляче, важко згадати

Відлуння воєнних років:

І заплакана рідна мати –

Серце рветься на сотні шматків.

Час іде, проте він не лікує,

Не вернеться усе назад,

Вічна пам’ять – народ шанує:

Спить в могилі Невідомий Солдат.

Ви, пробачте, коли запитають:

«Як вам, тяжко було в ті роки?»

Бо не бачили вони, хай і не знають...

Не тривожте сумні думки!

У цей день – Перемоги Святої,

Ти прийди, до землі поклонись

Ветеранам! Це – солдати-герої...

Що під мирним небом ти родивсь!

Чорнобиль

Самотнє сонце над селом

Багряні очі закриває,

І ніжність рук своїх – тепло,

На землю людям посилає.

Красу й чарівність, де не глянь

Скрізь радіація спалила

І горе, сльози, біль, печаль,

У душі людям поселила.

А наша славна Україна,

Не мала щастя до пуття,

Несе у згорточку дитину –

Своє Чорнобильське дитя!

Читати далі....

Меню сайту

Вхід на сайт

Пошук

Наше опитування

Корисні посилання

Статистика

Онлайн всього: 1

Гостей: 1

Користувачів: 0