Четвер, 12.12.2024, 07:26
Вітаю Вас Гість | RSS


Зубчик Валентина Марківна

Зубчик Валентина Марківна.
 
     Зубчик Валентина Марківна народилась в селі Рокитне Рокитнівського району Рівненської області у 1986 році. В чотири рочки читала, а в неповних шість пішла до школи. Рокитнівський НВК «Школа І-ІІІ ступенів-ліцей»закінчила з золотою медаллю. Вступила до Національного педагогічного університету ім. Драгоманова в місті Києві. Після закінчення працює в Рокитнівській гімназії. За фахом вчитель української мови та літератури, світової літератури, практичний психолог. Заміжня, має донечку та синочка, знаходиться в декретній відпустці.
 
     Захоплюється написанням віршів, статей на різноманітні теми,  складанням кросвордів. Друкується у місцевій газеті «Новини Рокитнівщини».

*    *    *     *
Душа болить у ці буремні роки,
 
Болить душа від стогону землі
 
До чого дожилися наші внуки:
 
Створено справжнє пекло на Землі.
 
Чи думав хто, а за яким законом?
 
У братовбивчу втягнені війну
 
Стоять по різні боки від заслонів
 
Брат проти брата, батько і … – сини.
 
А за які гріхи, яку провину,
 
Чому страждає весь вкраїнський люд?..
 
Ми розпинаєм рідну Україну,
 
А матерів серця топчемо в бруд.
 
 Вони йдуть з почуттям справедливості,
 
З іскрою віри в очах,
 
Із надією – обіцяне справдиться,
 
Мріючи про краще життя.
 
 Всі почуття, високі прагнення, наміри,
 
Розбились об стіну реальності
 
Протестуючі – зброя у вмілих руках:
 
Лицемірство без меж досконалості!

Смутку срібна метелиця

Білий сніг на зеленій ялині, 
 
Відлетів уже ключ журавлиний,
 
І прийшла білосніжна зима,
 
А тебе все нема та й нема.
 
Розлука як холод зимових полів – 
 
Серце сповнене всіх почуттів…
 
Смутку срібна метелиця
 
Тихо між нами стелиться.
 
 Вітер морозом січе, завірюхою виє, 
 
Ти приходиш уві сні наче марево біле,
 
Промовляють до мене вуста:
 
«– Не журися, не плач, ти – моя!»…
 
 
 
Знов розгулялась віхола-хурделиця
 
Шлях рушником білим стелиться.
 
Манить за собою, веде і веде
 
Від мене до тебе він тягнеться-йде.

Весна прийшла...

 
Весна прийшла: вдихни на повні груди.
 
Весна прийшла – на хвильку зупинись...
 
Прислухайся, як горобці співають,   
 
І навкруги ти тільки озирнись.
 
У висоті цвітуть серед блакиті
 
Хмаринки білими рядами,
 
Немов дерева в сніжно-білім цвіті,
 
Огорнені духмяними медами.
 
Прилинув вітер десь з-за лісу,
 
Приніс нам пахощі сосни...
 
Моє Полісся – ти  прекрасне!
 
Весною, взимку, літом, восени...
Любов
 
Любов матері до дитини,
 
Чим можна вимірять її?
 
Таку велику, неосяжну?
 
Цього немає на Землі.
 
 Любов – це океан безмежний,
 
Та ні ж бо, берег – це межа,
 
Любов – простори це небесні...
 
Це найгучніше, безсловесне...
 
 І всеохоплююче диво:
 
Бо мама й доня – так красиво,
 
Коли ті рученьки маленькі,
 
Так палко тягнуться до мами.
 
Коли ті очі – найдорожчі, 
 
Сяють світлими промінцями.
 
Коли із уст тих, наймиліших,
 
Злітає лепетання: «Мама!»
Перемога, Свята Перемога!
 
Перемога, Свята Перемога!
 
До якої ішли Ви роки
 
Це тяжка і пекельна дорога...
 
Уклін Вам, діди і батьки!
 
А як боляче, важко згадати
 
Відлуння воєнних років:
 
І заплакана рідна мати –
 
Серце рветься на сотні шматків.
 
 Час іде, проте він не лікує,
 
Не вернеться усе назад,
 
Вічна пам’ять – народ шанує:
 
Спить в могилі Невідомий Солдат.
 
 Ви, пробачте, коли запитають:
 
«Як вам, тяжко було в ті роки?»
 
Бо не бачили вони, хай і не знають...
 
Не тривожте сумні думки!
 
 У цей день – Перемоги Святої,
 
Ти прийди, до землі поклонись
 
Ветеранам! Це – солдати-герої...
 
Що під мирним небом ти родивсь!
Чорнобиль
 
Самотнє сонце над селом
 
Багряні очі закриває,
 
І ніжність рук своїх – тепло,
 
На землю людям посилає.
 
Красу й чарівність, де не глянь
 
Скрізь радіація спалила
 
І горе, сльози, біль, печаль,
 
У душі людям поселила.
 
А наша славна Україна,
 
Не мала щастя до пуття,
 
Несе у згорточку дитину –
 
Своє Чорнобильське дитя!
 
 
Вхід на сайт
Пошук
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 577
Корисні посилання









Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0